Верби старі похилилися там, В хвилях купаються віти; Сонячним пишним промінням з небес Річка й дерева облиті. Кладка під вербами; бачу на їй Дівчина там молодая, В хвилях полоще вона полотно, Бризками воду збиває. Все в тії дівчини любе таке, Все і вродливе, і пишне: Карії очі — мов зорі з небес; Губи — червоная вишня. Хвилі волосся спадають униз; Дужі й малі рученята... Дівчино! хто вже побачив тебе, Той не здола не кохати!
