Про старі часи на Українї (1919)/Україна обєднуєть ся з Московщиною
| ◀ 16. Україна відриваєть ся від Польщі | Про старі часи на Українї 17. Україна обєднуєть ся з Московщиною |
18. Україна не хоче бути під Москвою ▶ |
|
|
З того що дїялось як Українї по Зборівськім трактатї Хмельницький ясно побачив, що люде українські таки нїяк уже не пристануть на те, щоб Польща над ними панувала і йому Хмельницькому, й старшинї за се кінець зробилиб. Тому й не оповіщав людей, на чім згода стала, а всякими способами протягав її здїйсненнє. Козацьких військ не виводив звідти, звідки їм „трактат“ казав; польських панїв до їх маєтків на Вкраїну не пускав, і польського війська також.
Знав і те також, що й польські пани не хочуть Зборівської умови сповняти, — мовляв у нїй за-богато козакам і Українї попущено. Тому далї шукав помочи на Польщу по инших державах, сподїваючись скорої війни, і доконче хотїв відірвати ся від Польщі.
Справдї, вже на другий рік (1650) заносилось на нову війну з Поляками. Але що хан тримав ся Польщі й не хотїв козакам помагати, то вийшла натомість війна з Волощиною (Молдавою), котру Хмельницький немилосердно погромив за хистку й невірну полїтику її воєводи.
Тільки за рік пізнійше Хмельницький перетягнув до себе хана і почав війну з Польщею. Та хан і вдруге зрадив Хмельницького, під Берестечком, і знову Хмельницький мусїв з королем миритись. Се звав ся Білоцерківський трактат, він був подібний до попереднього, тільки для України ще гірший. Сповняти його Хмельницький не хотїв, і в 1652 р. зачав нову війну. І сим разом татарська орда почала з королем накладати. Але Хмельницький уже не схотїв укладати з королем трактатів нїяких.
Досї він не мав иньшої помочи як тільки від Татар — та й то більше біди від них було як помочи. Тепер же прийшла до нього звістка, що московський цар намірив ся з Хмельницьким Польщу воювати, — тому Хмельницький не хотїв більше мирити ся з Польщею. Москву на Польщу намовляв він вже від самого початку війни, Московському цареви і хотїлось і боявсь він з Польщею зачинати. Хотїлось — бо сподївав ся від Польщі щось здобути. Давнї московські царі були з київського княжого роду, й вони все думали про те, як би забрати ті українські та білоруські землї, що за давнїх часів належали до київських князїв. До того-ж Польща недавно, за короля Жигимонта, богато краю забрала від Москви, і се Москві хотїло ся теж назад вернути. Але й бояла ся вона тої війни.
При тім же Хмельницький хотїв тільки помочи на Польщу, а Москва, як уже воювати з Польщею, то хотїла, щоб Україна прилучилась до Московської держави. Довго про се були переговори. Хмельницькому хотїлось як найскорше напустити Москву на Польщу, й для того згодив ся він піддатись з Україною під зверхність московського царя й зєднати Україну з Московською державою. І з кінцем 1653 р. повідомив його цар, що він з земським собором — скликаними з усього царства людьми, порішив Україну прийняти під свою зверхність і разом з Українцями воювати Польщу. З тим разом вислав він своїх бояр до Хмельницького, аби від нього, від старшини козацької і від усїх людей прийняти присягу московському цареви.
Сї бояре приїхали до Хмельницького до Переяслава, і дня 8-го сїчня скликав Хмельницький раду козацьку військову. На нїй ухвалили пристати до Москви з тим, щоб цар зіставив Україну при її вільности і ворогам її не видавав. Тодї бояре закликали всїх до церкви, щоб присягти цареви. Але Хмельницький з старшиною зажадав, аби наперед бояре присягли за царя, що він вільности й порядків України порушати не буде й ворогам її не видасть. Такий порядок в Польщі був, — тай скрізь, де свобода має бути забезпечена, — що новий король насамперед складає присягу на закони й права, що буде їх сповняти, а тодї народ складає йому присягу, що буде його слухати й шанувати.
На те бояре сказали, що вони такої присяги не можуть зложити, бо московський цар — „самодержець“ і присяги своїм підданим не складає. Старшину се дуже збентежило, і вона не могла зрозуміти такого порядку, що царь не хоче присягти на захованнє свободи України. Але що бояре таки нїяк не хотїли присягти, то гетьман з старшиною, аби справи не розбити, — бо дуже хотїли мати московську поміч против Польщі, — згодились присягти на слово боярів-послів, що цар не тільки зіставить в цїлости права й устави, привилеї і всякі свободи України, себто її нинїшнїй самостійний державний устрій, а ще примножить і розширить.
Так сталась „Переяславська умова“, з котрою Україна пристала до Москви, „під високу царську руку“. Як з української так і з московської сторони на неї дивились як на непорушну умову, котру можна тільки за обопільною згодою змінити. Але вона була устна. Щоб цар її закріпив своєю грамотою, постановили, що військо пошле своїх послів до Москви і ті вияснять цареви та боярам українські порядки, права і вільности і цар їх потвердить своїм привилєєм. На тім гетьман і старшина присягли цареви й потім люде по всїх городах і селах присягли московському цареви.
Місяць потім вислав Хмельницький з старшиною своїх послів до Москви — умовити ся що-до дальших порядків на Українї, які мають бути. Та тут уже зараз виявила ся ріжниця між бажанням й плянами українськими й московськими. Сї роки — від самого повстання Україна жила як самостійна держава: вибраний гетьман з радою старшини й військовою радою правив усїм краєм. Хмельницький з старшиною хотїли й на далї задержати такій устрій, — щоб Україна самостійно правилась собі сама вибраними своїми людьми, тільки була під зверхністю московського царя. Але в Москві на те не пристали, бо Московська держава не мала в собі такого свобідного устрою.
Правительство московське лишило на Українї поки що все далї в управі гетьмана й старшини козацької. Але щоб так на завсїди мало бути, на се не дало згоди в своїх відповідях на козацькі домагання (так званих „статях Б. Хмельницького“). Згодилось, щоб військо козацьке свобідно вибирало гетьмана, а царя тільки сповіщало при виборі; щоб Україна з гетьманом сама мала зносини з иншими державами, як самостійна держава; щоб було військо козацьке, 60 тисяч гетьманови підвластне, і щоб до суду українського нїякі московські, власти не мішались. Але прислала зараз до Київа своїх воєводів з військом, — нїби то України хоронити, а більше щоб України й самого гетьмана пильнувати.
Ті воєводи побудували собі осібну кріпость у Київі й гетьмана нї в чім не слухали. Таких воєводів з військом хотїло правительство московське поставити й по инших більших українських городах. Все се Українцям дуже мало подобалось — так що Хмельницький і не оповістив війську царських „статей“, як не оповістив ранїйше Зборівського „трактату“.