Про брацтво хрестителів або баптистів на Украіні
В Росіі тепер православне духовенство має багато клопоту з новою вірою, котра шириться найбільше серед тамошніх Русинів-Украінців. Звуть там людей сеі новоі віри ріжно, найчастіще штундистами, але вони самі звуть себе найчастіще баптистами, тоб то хрестителями, бо так звуть себе звичайно люде подібних же вір в других сторонах, звідки зайшла нова віра й на Украіну. Иноді украінскі баптисти звуть себе й новими руськими братчиками. Таке імя добре підходить і до других вір, котрі в остатні часи появились на Украіні.
Появились баптисти чи хрестителі в перше у Німеччині більше як три сотні років тому назад. В ті часи, велика частина Німців, за приводом Лютра, почали відпадати від римскоі католицкоі церкви.
Лютер і инчі подібні учителі думали повернути християнску громаду до такоі науки і таких порядків, які були за часів Христа та єго учеників‚— апостолів (Посланців Христових). Вони опирали всі своі думки про віру на самі тілько Евангеліє та инчі писаня апостолів, а відкидали все те, що прибавлено було пізніще християнскою старшиною: епископами та панами, та казали, що не потрібно епископів і панів та що всякий християнин сам собі може вивести віру зо святого письма, читаючи єго сам і розуміючи, як єму Бог в душу положить. Замісць священників, як осібного від мирян стану людей, лютеранці признавали тілько старших (пресвитерів) та вченіщих людей за вчителів віри, за проводирів, або пасторів.
Такі й подібні думки про церковну зміну або реформу піднялись по всіх сторонах Европи і уряди державні одні стали за реформу і переводили єі на користь собі, а другі оставались при римскій церкві і карали реформатів. От у сі часи появились і хрестителі, по грецкому баптисти, або як перше йіх звали перехрестителі, по грецкому анабаптисти[1]. Прозвали так тих людей через те, що вони, вичитавши в Евангеліях, що Ісус хрестився у Івана Хрестителя в річці не дитиною, а дорослим мужем, стали навчати, що хрестити треба не дітей, а дорослих, тоді, коли людина може зовсім розуміти віру і повною волею й розумом приступити до неі. Думаючи так, баптисти вважали людей, похрещених в дитячий час, все рівно, як зовсім нехрещених, і хрестили знову, або перехрещували тих, що приступали до них.
Про ріжні божественні річи баптисти думали досить ріжно, бо вони признавали кождому волю розуміти святе письмо, як хоче. Тількож де в чому баптисти думали однако, навіть тоді, коли вони появились по ріжним сторонам Европи. Так вони всі відкидали всякі церковні тайни та служби, а признавали потрібним для християн саме тілько читанє Бібліі, як слова божого, та молитву до Бога, котру кождий посилав Богови, як син батькови просто від себе, а не через попа. Окрім того, всі баптисти не признавали ніякого примусу ані церковного уряду не тілько в державах, а навіть у громадах, і казали, що кожде побожне товариство, зложене хочби з двох або трьох душ, що зібралося в ім'я Христове, — само собі голова. Таку думку опирали баптисти на слова Христові: „де вас двоє чи троє зібралось в імя моє, там і я серед вас“. Не признавали баптисти й права свіцкого уряду мішатись до віри люцкоі — примушувати людей держатись якоі віри чи відкидати єі, а стояли на тім, що віра — справа вільна, в котрій між людиною і Богом не може бути ніякого посередника й примусу.
Такі думки були триста років тому назяд дуже сміливою новиною, бо тоді й римскі католики й реформати переслідували одні одних, а свіцкі уряди, царі й громади, змагались силою довести всіх своіх людей до однакових думок про віру. Ще двісті років тому назад, славний французкий католицкий епископ Боссюе писав, що шризнавати всім людім волю на віру се така дурниця, котру з усіх християн проповідують тілько баптисти та антітрінітаріі, тоб то такі, що не признають Тройці, а тілько одного Бога в однім лиці[2]. Через те хрестителів ще більше переслідували скрізь по Европі і навіть убивали уряди реформацкі, як і католицкі[3].
Коли всі уряди европейскі гнали баптистів, то багато йіх виселилось у Новий Світ, в Північну Америку. Там англійскі баптисти заложили громаду Род-Айланд, котра стала потім одною із держав у Спілці Північно-Американскій. Ся громада була першою державою, що признала всім своім громадянам волю на віру, і рівне право людям усяких вір, як тепер се признано в усіх освічених державах Америки й Европи, в тім числі й австрійскій. Написав таке в свій час нове право для Род-Айланда баптист Роджер Вільямс у 1639 р. і тим заслужив, щоб люде памятали єго імя на віки.
В Англіі закон признав баптистам право держатись своєі віри тілько в 1689 р. а потім помалу таку волю признано йім і в других сторонах. І тепер найбільше баптистів у Північній Америці, поверх чотири міліони, а з европейских держав у Англіі, коло 300 тисяч. Американскі й англійскі баптисти дуже стараються про те, щоб ширити по всему світу евангеліє на ріжних мовах. Окрім того, вони багато причинились до того, щоби скасована була в Америці неволя негрів чорних полонеників, вивезених з Африки, і тепер вони багато працюють над тим, щоби спинити торг невільниками в Азіі й Африці. Також баптисти стараються про те, щоби по всему світу перестали державні утиски на людей за віру. Ще недавно почата баптистами Евангельска Спілка, котра тепер має осередок у Швейцаріі і до котроі належить багато людей усяких реформатских громад, кілька разів оберталась до російского уряду, просючи єго спинити утиски протів ріжних людей, що не належать до російскоі державноі церкви, православноі, і дати в Росіі рівне право й волю всім вірам.
В Німеччині баптистів довго гнали, але все таки вони держались там невеличкими громадами, а в остатні 50 років ті громади стали зростати більше. Уряди, навіть реформацкі, тому противились: поліція і суди карали баптистів арештами та грішми, висилками за границю і таким подібним, — та нічого не помогло: баптистів усе ставало більше і нарешті німецкі уряди дали йім спокій. Тепер у Німеччині є кілька десять тисяч баптистів, в самих Прусах поверх 12 тисяч, тоді як у 1854 р. йіх було в усій Німеччині тілько 5 тисяч. Головні громади німецких баптистів у містах Гамбурзі та в Берліні.
Німецкі баптисти більше держаться за слова Бібліі, тоді як англійскі та американскі більше звертають уваги на ціль і дух тих слів. Німецкі баптисти багато звертають уваги на свій спосіб вихрещуватись у річках, пуринаючи з головою, держать себе з далека від тих, хто не вживає такого способу й належить до других церковних громад. Значна-ж частина англійских та американских баптистів уважають за головне в евангельскій вірі заповідь любити людей, як самого себе, і радо товаришують з людьми всяких вір, аби вони й ішли до такого брацтва між людьми, і допускають таких навіть до свого причастия, котре вони справляють так, що після побожиих розмов та співів, усі присутні діляться хлібом та вином на спомин остатноі вечері Ісуса з учениками. Таке причастиє американскі та англійскі баптисти звуть отвертим причастиєм. Остатними часами й німецкі баптисти почали зближатися з англійскими та американскими.
З Німеччини віра баптистів зайшла й на Украіну. Там живе чимало Німців, котрих уряд покликав оселяти порожні степи, що колись належали до запорожців. По більшій части ті Німці належать до ріжних реформатских церковних громад та спілок і між инчими до спілки менонітів, котроі віра досить подібна до віри баптистів (Менонітами звуться сі люде від свого колишнього учителя Менона.) В німецких колоніях коло Одеси вже кілька десятків років тому назад повстав звичай в неділю збиратись людім по обіді на збори осібні від церковноі служби, котра правиться рано, і читати евангеліє, розмовляти про него та співати побожні псальми. Такі збори названо словом штунде, що значить по німецкому година. Певно на таких зборах деякі люде й сами доходили до думок, подібних до баптистских, а років з тридцять тому назад почали прийіжджати з Німеччини на Украіну баптисти й проповідувати на штундових зборах. Через те й баптистів на Украіні чужі йім люде прозвали штундистами, хоч самі баптисти звичайно такоі назви не приймають, а звуть себе або баптистами, або анабаптистами, або друзями божими та рускими братчиками.
Спершу баптистска віра ширилась на Украіні тілько серед Німців, а далі до неі почали приступати й Русини-Украінці, що приходили на заробітки в німецкі колоніі, а потім і Москалі і подекуди й Поляки і жиди. Уряди російскі взнали про баптистів на Украіні коло 1864 р. коли на них стали жалуватись німецкі лютеранскі пастори. Начальство російске почало висилати з Росіі прийіджих учителів баптизму за границю. Тоді ж почали жалуватись урядови російскому і православні попи на те, що до баптизму прилучаються й православні Украінці.
Для нас, звісно, найцікавіші украінскі баптисти. Зовсім докладно про них дізнатись важко, бо в Росіі ще нема закону про волю на віру і люде мусять ховатися з своєю вірою, а надто ті, що з батьків записані до віри православноі і не мають права, як инчі, переміняти свою віру навіть на другу християнску. Та все таки головне звісно і про украінских баптистів з тих судових процесів, котрі виточені були протів них православними попами та поліцією, і про котрі печаталось і в російских газетах, та з дописей деяких уважних людей, що роспитували самих украінских баптистів, з дописей, котрі навіть російский уряд позволив друкувати.
Так в 1873 р. арештовано коло Одеси і після трьох років вязненя суджено Украінця селянина Петра Вовкажа за те, що він ширив баптистску віру. Вовкаж перед судом сказав що він „справді належить до віри нового руского брацтва, котре живе по евангелію і десять заповідям, не признає ні тайн, ні церков, ні священників, ні ікон (образів.)“ Покликані за свідків деякі Украінці селяне, і між ними один паламар, сказали, що йіх намовив до новоі віри Вовкаж і що віра се така, що не признаються церковні тайни, а причастіє, хоч і признаєся, то тільки як спомин про Христа, а не як тайна. Перед судом вияснилось, що священник, котрий підняв справу, коли старався відвернути своіх парафіян від новоі віри, і то бив баптистів по лицю і велів православним сікти йіх різками. На суді присяжні увільнили Вовкажа, хоч усі вони були православні, бо по закону російскому в усіх процесах за справи віри присяжні мусять бути православні.
В тім же році судили купку баптистів Украінців у Елисаветграді за те, що вони не розійшлись, коли того домагалась поліція, котра надійшла на йіх збір. Підсудні обвинувачені були тілько за те, що противились поліціі. Вони сказали на суді: „Нас звуть штундистами, не знаємо за що. Ми анабаптисти. Ми нічого лихого не робимо. Ми стараємось, щоби викоренити між нами пянство і другі хиби: у свята ми збираємось на спільну молитву, бо Спаситель сказав: де з вас зберуться троє вкупі в імя моє, і я там! Ми читаємо евангеліє“… Тут предсідатель перервав розмову, сказавши, що люде судяться не за віру, а за противенство поліціі. На се обвинувачені відповіли: „ми не противились, а не розійшлись, бо не скінчили молитви.“ Суд, — без присяжних, — присудив узяти за кару від кождого винуватого мущини по 2 рублі, а від жінок по 1 рублеви.
В 1878 р. в Одесі судили Украінця Ратушного, котрого арештовано ще в 1870 р. і при тім знайдено в него кілька листів і між ними один окружний, котрий починався словами: „Богом избранним братям,“ спис новорождених, три форми свідоцтв про родини, хрестини й слюб. Свідки, православні селяне украінці, говорили таке: Один на запит, що єму звісно про справу, сказав: „що звісно? Самі вінчаються, самі ховають мертвих, самі сповідаються, самі причащаються, все самі.“ Другий сказав: „Збираються у себе в хатах, моляться Богу, а лихого нічого не знаю на них. Мені самому трафилось разів три-чотири бути в них на зборах, та потім я перестав.“ На запит про житє підсудних той свідок сказав: „окрім доброго нічого не можна сказати. Між ними нема ні пяниць, ні злодіів.“
Одного підсудного спитали, що єго примусило пристати до новоі віри. Він відповів: „я почув у собі нове серце і просив Ратушного охрестити мене, і став инчою людиною. Перше я жив роспустно, лаявся поганими словами; я почув, що се гріх, вихрестився і перемінився.“ Другий сказав: „я почув собі, що треба жити йіх богобоязним житєм, і прилучився до них.“
Ратушний, коли єму закидали, що він богато йіздив по селах, щоби ширити нову віру, сказав: „у мене зовсім не було тілько вільного часу. А коли прийіздив судебний слідчий, зійшовся народ, і священник був тут же, і коли почали розмовляти про духовне житє, то священник нічого не міг довести з святого письма, а через те народ, хоч і не знає докладно слова божого, переконався, що священники не дуже то знають святе письмо. Потім мене посадили у вязницю за те, що я евангеліє читав. Тоді люде почали ще більше дивуватись і, хто міг, добував евангелія і читав, а святе письмо може умудрити кождого. Коли мене вдруге посадили у вязницю, то народ ще більше почав звертати увагу і здобувати евангелія. Ось як воно більше розширялось, а не так, як думають, що я ширив… Як я міг всіх йіх пообйіздити, коли я все працював над хліборобством, заробляв собі на хліб, і мені ніхто нічого не давав, ні грошей, ні чого инчого.“
Другий підсудний, Балабан, сказав: „Се правда, що ми не віримо в ікони. Ні наш Спаситель, ні апостоли не сказали, щоби непремінно вірити в ікони. В евангеліях сего нігде не написано… Що ж ми зробили лихого? Наша вина така, що ми читаємо евангеліє, слово боже… Як я стою перед судом, все рівно, як перед Богом, і не боюсь, що можете мене засудити. Я сего зовсім не боюсь, а надіюсь на Бога, так як наші предки стояли за віру Христову. Тоді уряд був поганский, а тепер уряд освічений, і я надіюсь, що тепер люде розумні… Вісім років я не мав спокою: посадили мене в вязницю, потім вислали в киівску губернію, там закували в заліза і говорять, що я в ідолів вірую. Звісно, я мусів відповідати, що я вірую в Ісуса Христа. У мене один Бог з вами. Я тілько не пю, нічого богопротивного не роблю, — і ось де моя провина. А тепер судіть мене, як ліпше думаєте.“
Присяжні увільнили всіх підсудних.
Д. К. Старинкевич, що скінчив киівску духовну академію, бував серед украінских баптистів, говорив з ними, ходив на йіх збори та описав йіх у петербурскім місячнику „Слово“ (1880 р. Август).
Ось що між инчим росказує він про украінских баптистів: „Найвищий обовязок для людини, по думці баптистів, се, щоби нагодувати голодного, одягнути голого, приняти бідного, притулити подорожного, помогти хорому і нещасному, одним словом, бути завше готовим помогти братови, котрий потребує помочи. Хто хоче бути більшим, кажуть вони словами евангелія Марка (гол. 10, в. 44), той нехай буде всім слугою.“ Далі баптисти ставлять в обовязок кождому жити з праці, — покликуючись на слова апостола Павла в листі до Тессалонікійців (гол. 3, в. 7–10) „ви сами знаєте, як наслідувати нам бо, ми не йіли хліба дурно, а працювали день і ніч; коли ми були у вас, то такий вам залишили заповіт: хто не хоче працювати, той нехай і не йість.“ Щоби ліпше працювати, баптисти думають, що треба шанувати й здоровлє, тіло. Вони признають, що „дух міцний, а тіло слабе,“ але з того виводять, що не треба ослабляти тіла постом і инакше. „Коли тіло слабе, кажуть вони, то не треба єго убивати, а треба годувати, як вола, щоби воно могло виносити працю. Для того між инчим баптисти завше йідять скоромну страву, як більше поживну, а тим, хто йім за те докоряє, відповідають словами евангельскими: „не те, що входить в рот людини, поганить єі, а те лихе, що виходить з серця людини: злі думки, убійство, крадіж і т. и. лайка (Евангеліє Матія, гол. 15, в. 11, 17). Вже для самого здоровля баптисти живуть дуже тверезо; звичайно не курять тютюну, не пють горілки, не знають роспусти. Деякі вживають горілки, але дуже по трохи, як лікарства.
Помагаючи всякому, між собою баптисти стараються жити, як брати. Деякі з них навіть поле обробляють спільно. Через тверезість, працю, взаємну поміч, баптисти звичайно стають заможніщі ніж православні Украінці. Навіть начальство признає, що баптисти ліпше платять податки і що між ними менче всяких провинностів.
Остатними часами між украінскими баптистами почалась незгода, хоч не дуже велика. Вийшла вона з того, що деякі з баптистів, котрі перше ніж другі пристали до тоі віри і навернули до неі других, почали себе вважати за старшину, — стали себе звати старшими братчиками, або пресвитерами і навіть одежою німецкою відмінятись від товаришів і забирати в своі руки святі звичаі, що ще є у баптистів: благословленє слюбів, хрещенє водою, поділ хліба й вина на причастю. Протів того повстали люде, котрих звуть молодшими братчиками. Вони не тілько стоять за рівність, але й протів самих звичаів, з котрих може вироблятись нерівність між братчиками — протів усякого поділу хліба та вина, протів самого хрещеня водою. Молодші опираються на словах евангельских у Матея (гол. 20 в. 25—26 і гол. 23 в. 2—11), де сказано, що між християнами не мусить бути князів та панів і що ніхто з християн навіть не повинен зватися учителем, а всі повинні бути рівні та брати, а протів хрещеня в воді наводять слова Ісуса жінці Самарянці, про живу воду, котру він дасть світови. Молодші баптисти кажуть, що треба хреститись живою водою, а не мертвою, тоб то жити по правді, творити добро, як навчав Христос. „Хиба мало є, кажуть вони, таких, хто хрестився в воді, але не визволився від гріхів“.
Оттаке росказано в дописях про украінских баптистів у російских часописях, хоч вони переглядаются начальством, котре мусить стояти в обороні православноі церкви.
Молодші украінскі баптисти, видимо ступають на ту дорогу, по котрій ідуть більше освічені баптисти англійскі та американскі. З часом та з більшою освітою украінскі баптисти певно зовсім зблизяться з ними.
Освітуж лоблять украінскі баптисти й тепер. Щоби читати евангеліє, всі вони, навіть старі беруться ставати письменними. Є між ними такі, котрі тілько й читають, що евангелія і навіть не радять читати свіцких книг. Та є й такі, що читають і свіцкі книги, газети, стараються знати, що робить ся по всему світу. Ми знаємо приміри, що на зборах своіх украінскі баптисти радо слухали свіцкі книжки, котрі йім читали люде, що й не належали до йіх віри.
Уряд російский спершу не знав собі добре, як єму бути з баптистами. Старі закони, котрі допускали всяких чужих людей у Росію, не знали баптистів, — і уряд, спонукуваний лютерскими пасторами, зразу забороняв і німецким баптистам бути в Росіі, аж нарешті позволив, і тепер у самім Петербурзі є молитвенний дім німців-баптистів. Але з украінскими баптистами вийшло инакше. В Росіі старі закони виразно забороняють всякому православному переходити на инчу віру, так само як забороняють християнину переходити в нехристиянску віру. Хто відверне православного від єго церкви, той мусить, по російскому закону, бути покараний висилкою в Сібір, а відвернені від православія, хоч властиво ніби то й не караються, але мусять бути віддані православному церковному начальству „для увѣщанія“, для намови, щоби вернулися до православія. Таких людей православне церковне начальство звичайно держить в монастирях, як у вязницях, і може держати йіх до смерти.
Коли церковне православне начальство стало жалуватись на украінских баптистів, то свіцкому урядови прийшлось стосувати до них такі закони, тим часом коли освічені люде, навіть багато вищих державних достойників вже вважали такі закони за недоладні. Через те свіцке начальство в Росіі спершу не дуже то поспішалось карати украінских баптистів, а суди, як ми бачили, навіть увільняли йіх і коли карали, то хиба тоді, коли підсудним можна було закинути публичну зневагу якоі православноі святощі, напр. ікон. Окрім того, уряд потребував мати списи новонарождених, щоби ніхто не уникав вояцкоі служби, то уряд було дійшов до того, що роздав по баптистским товариствам „старшим братчикам“ і другим, показаним баптистами особам, книги, щоби записувати новорождених від слюбів між баптистами. Так виходило, що уряд немов признав законними товариства і украінских баптистів, як і німецких. І дійсно, коло 1880 р. було затихли утиски урядові протів украінских баптистів і вони стали жити досить вільно.
Отже попи православні, а надто архиєреі підбивали уряд протів баптистів, намовляючи уряд, щоби він карав йіх без суду, бо суди в сій справі, як ми бачили, були для попів православних непевні. Остатними роками уряд царский послухав архиєреів і почав нагнітати на украінских баптистів і карати йіх без суду, запираючи йіх у вязниці, висилаючи йіх в далекі краі, в Сібір і т. и. Тепер говорять про те, щоби видати нові, дуже строгі закони протів украінских баптистів.
Тількож утиски не спиняють зросту баптистів серед православних Украінців і Москалів, а, можна сказати, противно, більше сприяють єму, звертаючи увагу громадску на нову віру. Львівска часопись „Правда“ напечатала в сім році (місяць Цвітень) числа про зріст баптистів у кієвскій губерніі, по рахункам самоі архиєрейскоі консисторіі. Виходить, що до року 1874 було в тій губерніі баптистів тілько 250 душ. В 1876 р., коли багато учителів баптистів були арештовані, число баптистів у тій губерніі вже виросло до 706, в 1881 р. вже йіх було 1394, в 1884 р., коли уряд почав знов і дужче переслідувати украінских баптистів, число йіх вже виросло до 2006, а в 1889 р. піднялось до 4093, а далі серед тяжчих утисків за рік виросло до 4670.
Се не всі ще баптисти на Украіні, бо вони є і в Херсонщині, звідки нова віра перейшла й до Кієвщини, а також і в других губерніях, між инчим і в Волинскій. Коли і в сих губерніях число баптистів так само зростає, як у Кієвскій, то певно всіх тих братчиків тепер на Украіні є з двадцять тисяч. З кождим роком число йіх мусить убільшуватись. А згодом мусять перестати й ті утиски, якими тепер давить уряд у Росіі баптистів.
Вже й тепер у Росіі всі освічені люде явно сприяють украінским баптистам і другим подібним йім брацтвам, не хвалять того, що уряд йіх переслідує і бажають, щоби кождому була воля в справах віри. Того ж самого бажають для Росіі і освічені люде на всему світі. Ми вже згадували про товариство Евангельска Спілка, котра остатними роками вже кілька разів оберталась до уряду в Росіі, вговорюючи єго, щоби залишив тіснити людей за віру і дав волю всім, православним, як і не православним вірувати, як йіх совість каже. Тепер уже баптисти західно-европейскі довідались, що в Росіі є брацтво, подібне до йіхнього, і вони стануть помагати йім, а надто домагатись, щоби йім дана була вільність. Довго опиратись протів суду освічених людей всего світа ніякий уряд не може. А до того уряд у Росіі мусить згодом перемінитись так, що закон буде писати не сам цар оз своіми чиновниками, а рада виборних з усеі землі, як се тепер робиться по всіх державах Европи, окрім турецкоі. А така рада і в Росіі певно зробить то само, що зробили подібні ради в других державах, то б то дасть усім волю в справах віри.
Тоді украінскі баптисти стануть вільні, вбільшать свою освіту і будуть ширити єі серед своіх земляків.
Перше ніж читати, просимо собі поправити отсі помилки:
ст. 6 вірш 8 знизу надруковано: трінітаріі, має бути антітрінітаріі
ст. 7 в. 3 зверху надруковано Вільяме має бути Вільямс
ст. 14 в. 1 знизу надруковано: азнєте має бути знаєте
ст. 16 в. 15 зверху надруковано: утякого має бути усякого.
Мовою русько-украінською переклали вкупі П. А. Куліш и Др. И. Пулюй. Відень 1871. Печатано у Львові, в друкарні імени Шевченка 1880, гражданкою. Ціна 30 кр. — То само кирилицею, у Львові, — накладом А. І. Піка 1887 р. 30 кр.
Купити можна, при більшій скількости з опустом 10% в отсих складах:
Wien, Elisabethstrasse 6, Henry Edward Millard.
Budapest, Deákplatz Nr. 4, bei B. Victor.
Prag, Wenzelsplatz Nr. 52, K. M. L. Stahlschmidt.
Lemberg (Львів, Галичина) Sixtusgasse Nr. 16, bei A. J. Pick.
Triest, Via Ponte rosso Nr. 3, bei Henry Edw. Millard.
Klausanburg, Kandiagasse Nr. 6, bei J. Rottmayer.
Варшава, Senatorska ul. Nr. 497/2, у А. Кантора.
Bucharest, Calea Mosilor Nr. 51, bei D. Schwegler.
Belgrad, Pop Lukina ulica 25, bei W. Lichtenberger.
Seraijewo, Franz Josefgasse Nr. 73, bei А. Hempt.
Се все „Біблійні Магазини Бритійского й Заграничного Біблійного Товариства в Австро-Угорщині, Польщі, Сербіі, Руминіі, Босніі й Герцеговині“ (Bibel-Niederlagen der Britischen und Ausländischen Bilelgesellschaft in Oesterreich-Ungarn, Polen, Serbien, Rumänien, Bosnien und Herzegowina.
Обертатися в справі товариства до: Henry Edward Millard in Wien, Elisabethstrasse 6.
В справах видавництва таких, як отсе, й инчих руско-украінских книжочок треба обертати ся до Михайла Павлика, редактора „Народа“ у Коломиі (Галичина).
Виходить уже четвертий рік, два рази в місяць, у Коломиі, під редакцією Михайла Павлика і коштує 4 гульдени для Австро-Угорщини, а 8 рублів для Росіі у рік. „Народ“ головно розкриває хиби руско-украінских (хохлацких) світлих людей і вказує на те, що й як йім робити для того, щоби двигнути з нужди й темноти простих руско-украінских людей. Руско-украінска радикальна партія, то такий гурт світліщих Русинів-Украінців, що працюють над тим, щоби до кореня, — з латинска, радикально, — перемінити порядки, що давлять руско-украінских людей.
Адрес для заграниці: Redaktion des „Narod“ in Kolomea, Galizien — Oesterreich.
радикальна газета для простих руско украінских людей. Вона росказує нашим людім про те, які порядки заводити у себе, по приміру світліщих народів на заході Европи та в Америці, і як те робити. В „Хліборобі“ росказуєся також, що роблять світліщі радикали серед народу та як починає двигатися сам наш простий нарід.
„Хлібороб“ виходить также в Коломиі, під відвічальною редакцією дра Северина Даниловича адвоката у Коломиі, і головним заходом Михайла Павлика. „Хлібороб“ коштує 2 гульдени, а для Росіі 4 рублі в рік.
В редакціі „Народа“ або „Хлібороба“ можна купити отсі книжочки, написані для простого народа:
Шість сот років Швейцарскоі Спілки. Написав Михайло Драгоманов. Тут росказано про те, як доборолися швейцарскі люде волі та які тепер там порядки. Ціна на місці 10 кр.
Віра а громадскі справи. Мих. Драгоманова, — про те, як воювали люде за віру та як настала в освічених сторонах воля на віру. Ц. 2 кр.
Іван Вишенский Руский писатель 16. віку. Написав Іван Франко. Ціна 6 кр.
Про Брацтво Хрестителів або Баптистів (Штундистів) на Украіні. Мих. Драгоманова. Ц. 10 кр.
——————
- ↑ На грецкі слова тоді була мода у освічених людей і в католицкій Европі, бо тоді саме тілько вчені почали читати писаня апостолів на грецкій мові, на котрій вони перше й були писані, поки йіх переложено для римских християн на мову римску або латинску, і то переложено не дуже точно.
- ↑ Такі антітрінітаріі або унітаріі (що признають одно лице в Бога), були колись і в Польщі й на Украіні. Тепер між инчим є вони в Уграх, де йіх коло 60 тисяч душ у Семигородах або Трансільваніі.
- ↑ Про те, як колись скрізь переслідували людей за віру і як на решті по освічених сторонах настала воля на віру, — ми написали осібну книжечку Віра а громадскі справи.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |