Про Закарпатську Україну/Акт історичної справедливості
| ◀ Історичний акт возз’єднання Закарпатської України з Батьківщиною | Про Закарпатську Україну Акт історичної справедливості |
Микола Бажан. Наша споконвічна земля ▶ |
|
Збулось довгождане! Збулись сподівання і мрії, виплекані в віках! Закарпатська Україна повертається в лоно своєї матері-України, в сім'ю Радянських народів. Закарпатська Україна, наша дорога, багатостраждальна сестра, приєднана, нарешті, до своєї батьківщини. Не відрізаною від єдиного українського дерева гілкою, вона житиме єдиним життям, щасливим і сонячним, з усіма українськими землями в межах нашої прекрасної і вільної Української Радянської Соціалістичної Республіки, невід'ємної складової частини великого СРСР. Так вирішено і записано в історичному віднині державному акті, складеному вчора в Москві.
Досить змалювати в уяві довгий ряд сторіч, протягом яких творилася чорна несправедливість, щоб збагнути все значення, всю велич тієї події, яка ввійшла вчора в наше життя. Десь у туманній далині дев'ятого сторіччя невеличке відгалуження українського народу, що розселилося по той бік Карпат, підпало під владу угорських завойовників. Десь у дев'ятому сторіччі! І ось відтоді трагічна розстановка політичних і соціальних сил на географічній карті не давала протягом десяти віків поневоленим скинути з себе ненависне ярмо. Тисячу років тривала неволя. Тисячу років лишалися марними зусилля скривдженого народу. Тисячу років не могла пробитися до поневолених допомога зі сходу — від дорогих і люблячих братів. Ця цифра — тисяча років — і може правити за мірило того, чого вдалося досягти підписаним вчора актом нашій Радянській державі, керованій Сталіним соціалістичній державі робітників і селян.
Неймовірними, гіркими і тяжкими стражданнями народними був по вінця налитий кожний рік з тієї нескінченної тисячі. Хижаки — угорські, німецькі — хотіли висмоктати саму кров народу. Вони винищували кращих його синів. Вони відбирали у нього найродючіші землі. Вони відсували його в гори. Вони обкладали його непосильною даниною. Вони грабували його. Вони заперечували за ним найменші громадські, людські права. Вони намагалися знищити його, як самий народ, — переслідували його мову, його національну культуру.
Але народ вічний. Так вчить товариш Сталін. І подвійно нездоланним є той народ, в серці якого живе любов до свободи, горда рішучість не підкоритися поневолювачам, відстояти своє існування. Даремно лютували протягом десяти сторіч зухвалі і жорстокі загарбники. Українське населення по той бік Карпат не схотіло стати на коліна, не схотіло прийняти чужого закону і звичаїв, не схотіло забути про кровні зв'язки, що з'єднували його з братами на сході. І дарма, що населення це було відрізане від основної маси українського народу високими горами, бар'єрами штучно проведених державних кордонів, дарма, що воно було оточене з усіх боків сильними ворогами, — воно стало на шлях мужньої боротьби. І в цій боротьбі знайшло свій порятунок. Воно зберегло себе, як частину українського народу. Воно зберегло свою мову. Воно зберегло свої традиції. Воно зберегло свою волю до повернення в рідну сім'ю, його підтримувала в цій боротьбі тверда віра в те, що брати на сході пам'ятають про нього, прийдуть до нього на допомогу.
І воно не помилилося в своїй вірі. Довгожданий час настав.
І тут знову далася взнаки та величезна і благородна роль, яку незмінно відігравав в усіх історичних завоюваннях українського народу великий братній російський народ.
Великий російський народ на всьому протязі історії був найвірнішою опорою і союзником українського народу в його боротьбі за свободу й незалежність. Російський народ незмінно був для українського народу люблячим старшим братом, вчителем, другом. Це йому, великому російському народові, завдячує насамперед український народ своє соціальне і національне визволення в жовтні 1917 року. І це він же, великий російський народ, як керівна сила Радянського Союзу, відіграв вирішальну роль у возз'єднанні всіх українських земель у єдиній Українській радянській державі.
Перемога соціалістичного ладу на Україні, могутнє розгортання в республіці соціалістичної індустрії, пишний розвиток колгоспів і радгоспів, розквіт української культури, возз'єднання українського народу в 1939 році, нарешті, визволення української землі від німецько-фашистських окупантів — усе те, чим зобов'язана Україна мудрому керівництву більшовицької партії, могутній силі радянської держави, — все це є також результатом трудів, самовідданої боротьби і активної допомоги російського народу. І от ще один прекрасний плід великої дружби. З допомогою російського народу здійснено повернення Закарпатської України в лоно матері-Вітчизни. Спасибі братньому російському народові! — говорить сьогодні вся Україна. — Спасибі могутній радянській державі! Спасибі більшовицькій партії! Спасибі любимому вождю, батькові і вчителю — великому Сталіну!
З особливою радістю і задоволенням відзначає сьогодні український народ, як і всі народи Радянського Союзу, той чудесний спосіб, з допомогою якого було розв'язане питання про долю Закарпатської України. Питання це розв'язане в порядку полюбовної угоди між урядами СРСР і Чехословацької республіки, в результаті дружніх переговорів, що відбувалися в обстановці взаємної поваги і взаємного розуміння. Те, що це стало можливим, також є видатним досягненням радянської держави, визначним успіхом тих принципів поваги до волі і свободи народів, які проголошені радянською державою. Радянсько-чехословацький договір — зразок розв'язання питань, які можуть виникнути між країнами. Радянсько-чехословацький договір показує, що нема таких питань, яких дві держави не могли б розв'язати, коли принципи поваги до волі і свободи народів справді керують їхніми діями. Радянсько-чехословацький договір — доказ міцної дружби, що зв'язує тепер слов'янські народи. Справжній державний розум виявив чехословацький уряд, погодившись на приєднання Закарпатської України до Радянського Союзу. Не може бути сильною держава, не може бути життьовою її демократія, коли ця держава побудована на насильному нав'язуванні волі одних націй іншим.
Договір підписаний. Колись сили реакції і війни намагалися використати Закарпатську Україну, як карту в агресивній грі, спрямованій проти Радянської України, проти всього Союзу РСР. Ніколи й нікому не правитиме більше Закарпатська Україна за таку карту.
Після тисячолітнього поневіряння закарпатсько-український народ повертається — повертається назавжди — в рідну сім'ю. Гарячий поцілунок від щасливої матері дорогим синам! Віднині сонце нового життя сходить над їхньою землею. Горю, злидням, бідкуванню — кінець, назавжди кінець. В історії багатостраждального краю відкривається новий розділ. Розділ, що буде заповнений життям щасливим, вільним, новим — разом з усім українським, з усім радянським народом, розділ, що буде заповнений новою — вільною, прекрасною, натхненною працею, спрямованою на найшвидше відродження рідного краю, на помноження сил і могутності всієї дорогої радянської Батьківщини. Великий Сталін вказує щасливому і вдячному народові шляхи вперед, і твердою ходою він піде цими шляхами. Піде — з ім'ям Сталіна на устах, з ім'ям Сталіна в серці.
(«Радянська Україна», 30 червня 1945 р.)