простувати

Простува́ти, ту́ю, єш, гл. Идти прямо, направляться. Хто простує, той дома не ночує. Ном. № 11406. Простували вони до Лубень невеличкими купами. Стор. МПр. 60. Пливе військо, простуючи униз до порогів. Морд. К. 5. Скрізь по потоках пасовиська покладені корита, якими простує вода з.... менших потоків. Шух. I. 185.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924