Проростень
М. Драй-Хмара
Ще губи кам'яні
Київ: Видавництво «Слово», 1926

Ще губи кам'яні
 дахів високих
пожадливо бузу татарську ссуть,
ще безматень у вульні велетенськім
 не зворухнувся:
 грузно спить, —
 а вже
набряклими повіками за містом
 моргає хтось
і пальцями нервово
по ринві стукотить.

Бульвари.
Сніг таранкуватий —
 як стародавній мармор,
а коло прикорнів чорніє:
 провалились рани…
 І сльози
[не мої — дубів померклих]
моє обличчя й руки кроплять.

Чого ви плачете, незрячі?
Нехай брудною дергою
 вкриваються дорога,
нехай замісць блакити
 висне повсть, —
 та вірте:
 скоро, скоро
до нас веселик прилетить,
і ще послухаєм музик,
коли і в хаті найбіднішій,
і в найубогішім кварталі,
 і в кожнім місці,
 в кожнім серці
заквітнуть сонячні троянди…

 Ґринджолами
 мовчазно
 кожух проїхав.
1923