Проростень/Сліпа
| ◀ Зоріти ніч | Проростень Сліпа |
Мати ▶ |
|
Суха зима. Земля — як жужіль
така моруга і стара,
а десь на півдні білий кужіль
пряде метелидя-кура.
В замурзані глухі квартали
вступає вечір гомінкий,
кладе на голосні цимбали
новітнього життя ланки.
І чийсь терпкий, лунавий голос
безсило в'ється круг стовпа:
струнка, немов порожній колос,
під ліхтарем співа сліпа.
Та спів її перебивають,
сплітаючися повсякчас,
майданів гул, дзвінки трамваїв
і гомін різномовних мас.
В розкритий рот, в незрячі очі —
студений вітер, пилюга…
«О, де літа мої дівочі?» —
на брук, на тротуар ляга.
Питає у людей, у вітра,
за що їй муки ці терпіть, —
що скаже стоголова гідра
і що їй вітер прошумить?
Ах, вітер сам над містом тужить, —
ну, що для нього ця журба?
і завжди тупо і байдуже
на неї позира юрба.
Суха зима. Земля — як жужіль,
така моруга і стара,
а десь на півдні білий кужіль
пряде метелиця-кура.
1925