Проростень/І знов, як перший чоловік
| ◀ Прощання з Поділлям | Проростень І знов, як перший чоловік |
Лани — як хустка ▶ |
|
І знов, як перший чоловік,
усім тваринам дав я ймення;
я зорі сестрами нарік,
а місяць — побратим у мене.
І всяку душу я живу
нарік, надхнений, по вподобі, —
а сам на самоті живу:
моя душа — безводна Гобі.
В свічаді зоряного сна
я бачу добрі й злі години…
У кого серце віщуна,
тому не обіймать людини.
1922