Промова Президента Кучми з нагоди 11-их роковин Незалежності України
| ◀ Промова Президента Кучми з нагоди 10-их роковин відновлення незалежності України | Промова Президента Кучми з нагоди 11-их роковин відновлення незалежності України 2002 |
Промова Президента Кучми з нагоди 12-их роковин відновлення незалежності України ▶ |
|
Дорогі співвітчизники!
Сьогодні, у день 11-ї річниці Незалежності України, я хотів би не тільки привітати вас зі святом, не лише оцінити шлях, який ми пройшли, але й висловити свою думку щодо необхідності переходу до нового етапу розбудови нашої державності.
Ми вступили у друге десятиріччя Незалежної України. Перед нами постають нові завдання, і вони потребують нових рішень. Саме на них за кілька хвилин зупинюсь докладніше.
Наше нинішнє свято затьмарено трагічними подіями останніх місяців - аваріями на шахтах, авіакатастрофою у Львові, що забрали життя багатьох наших співвітчизників.
Ми схиляємо голови перед їхньою пам'яттю і поділяємо скорботу з їхніми рідними та близькими. Ми повинні зробити все, щоб така біда більш ніколи не приходила на землю України.
Сьогодні я покладав квіти до пам'ятників Володимиру Святому, Тарасу Шевченку та Михайлу Грушевському. Саме ці люди уособлюють прагнення українського народу до своєї державності. Цього дня маємо згадати і людину, яка вперше проголосила і обгрунтувала гасло державної незалежності нашої країни, - визначного західноукраїнського гуманіста Юліана Бачинського.
Ми пам'ятаємо й болючі уроки української історії - руйнівні наслідки отаманщини, революційної стихії, безглуздого бунтівництва й насильства. Тричі Україна виборювала свою незалежність. Але незгода політиків, їхня нездатність до конструктивної співпраці двічі коштувала Україні її державності. Втретє, наприкінці XX століття, українським політикам вистачило мудрості, щоб не повторити ці помилки.
За останні 11 років ми подолали великий і нелегкий шлях. Ми пройшли через страшну економічну кризу, руйнацію соціальної інфраструктури, втрату ціннісних орієнтирів.
Але водночас за ці роки було сформовано державність, створено інститути влади, було реорганізовано економіку. Ми створили свою грошову систему, власну армію, структури правопорядку.
Сьогодні незалежність України не є темою для дискусій. Наша держава завоювала міжнародний авторитет, вона активно інтегрується до європейських та євроатлантичних структур, одночасно розвиваючи добрі стосунки з сусідами, насамперед Росією.
Ми можемо пишатися тим, що всі ці роки Україна лишалася осередком громадянського миру, уникла гострих громадянських конфліктів, барикад чи танків у столиці. Україна вже раз здійснила - і, не маю сумніву, вдруге здійснить у визначений Конституцією час - мирну передачу влади від одного президента до другого.
Сьогодні ми можемо з упевненістю сказати, що роки економічного спаду - це пройдений шлях. Україна третій рік поспіль демонструє високі темпи економічного зростання - одні з найвищих серед країн СНД. Але темпи вирішення соціальних проблем, які безпосередньо торкаються кожного громадянина, на превеликий жаль, занадто повільні і аж ніяк не можуть нас задовольнити. І хоча певні кроки в цьому напрямку останнім часом вдалося зробити, тут ми все ще у величезному боргу перед співгромадянами.
І я, як Президент, не знімаю з себе відповідальності за це. Особисто мене перш за все турбують такі проблеми. Боротьба з бідністю - раз. Доступна кожному медична допомога - два. Пенсійна реформа - три. Якісна освіта незалежно від достатку - чотири. Усе це буде зоною моєї особистої відповідальності. Як політика і як людини.
Так, нам необхідна пенсійна реформа, але це питання принаймні п'яти-семи років, крім того - це торкається тих, хто зараз ще працює. А більшість нинішніх пенсіонерів отримує пенсії, нижчі від прожиткового мінімуму. Це аж ніяк неприпустимо. У найближчі два роки необхідно зробити все, щоб підвищити розмір мінімальної пенсії хоча б удвічі.
І розмір пенсій має залежати від трудового стажу людини. Одна з найважливіших турбот наших людей, особливо похилого віку, - це доступність ліків. Ціни на багато з них роблять їх недосяжними для більшості людей. Але в Україні є реальна база для того, щоб почати виробництво аналогів більшості імпортних ліків - тут, у нашій країні.
І вони будуть доступними для наших громадян. Лише нерозпорядливістю чиновників можна пояснити те, що цього не було зроблено раніше, - я беру це під свій контроль. Основний ресурс розвитку країни - її громадяни. Тому освіта для нас - стратегічне завдання. Чи можемо ми сказати, що воно вирішується так, як належить?
Ні, матеріальне становище вчителів і викладачів вузів не лише підриває сам престиж професії вчителя, але ще й сприяє корупції - як при прийомі до навчальних закладів, так і оцінці знань.
На сьогодні зарплата вчителів є однією з найнижчих в Україні. Певні кроки для покращання ситуації зроблено - за останні 2 роки вона підвищилася більш, ніж в 1,5 раза. Але цього замало, і я вважаю своєю особистою справою домогтися підвищення її принаймні вдвічі.
Якнайшвидшого розв'язання потребують проблеми малого бізнесу, для розвитку якого досі не створено належних умов. Значною мірою така ситуація спричинена спротивом бюрократичного апарату, що зацікавлений, аби тримати ділових людей у залежності від себе. У цьому протистоянні бізнесу та бюрократії я на боці представників бізнесу.
Серед завдань найближчого часу - прийняття бюджету на наступний рік. Розраховую на відповідальність політичних сил при вирішенні бюджетних питань і сподіваюся, що вони розглядатимуться у спокійній, діловій атмосфері, без зайвих пристрастей та надмірної політизації.
Усі ці та інші питання, повторюю, можна і треба вирішувати вже сьогодні. Але для сталого та динамічного розвитку України необхідні рішучі зміни в її політичній системі.
Склалося так, що Україна сформувалася як президентсько-парламентська республіка, з усіма перевагами та вадами цієї системи. Мабуть, іншого шляху в нас не було. За умов відсутності демократичних традицій, при слабких політичних партіях Президент мусив брати на себе відповідальність за прийняття важливих рішень - в тому числі й насамперед - в питаннях економіки. Згадаймо - чимало реформаторських ініціатив, які згодом знайшли підтримку суспільства й парламенту, було започатковано саме президентськими указами.
Але я переконаний: для дальшого розвитку країна потребує переходу до іншої політичної системи - парламентсько- президентської республіки. Ще наприкінці 2000 року було зроблено реальні кроки в цьому напрямку. Тоді здавалося, що Верховна Рада спромоглася створити парламентську більшість. Одинадцять фракцій та груп запропонували кандидатуру Прем'єра - і я пішов їм назустріч.
Але, на жаль, створити механізм узгодженої роботи Уряду і парламентської більшості не вдалося. Хоча, треба сказати, перші результати були обнадійливими.
Переконаний, що нам не варто винаходити якийсь свій, український велосипед. Такий механізм давно існує. Він включає коаліційний уряд, який спирається на сталу парламентську більшість. Парламентська більшість формує Уряд і несе відповідальність за його роботу. Нагадаю, що це відповідає духу рішень Всеукраїнського референдуму 2000 року.
Саме за такого розподілу повноважень гілки влади зацікавлені в тісній співпраці, посилюється їхня відповідальність перед народом. Із запровадженням даної моделі має посилитися роль партій та структур громадянського суспільства.
Крім того, зазначена реформа має сприяти порозумінню між владою та конструктивною частиною опозиції, яка нерідко висловлюється саме за такий варіант.
Тож я звертаюся до Верховної Ради із закликом утворити парламентську більшість. Я вважаю, що така більшість має вже найближчим часом сформувати Уряд. Хай цей уряд разом з більшістю реалізує свою економічну політику і несе відповідальність за цю політику перед народом. Безумовно, ця практика має бути закріплена конституційно. Роботу над відповідними змінами у Конституцію треба розпочати якнайшвидше.
Одним з кроків у напрямку політичних реформ має стати реформа нашого виборчого законодавства, яке має відповідати потребам парламентсько-президентської системи. Іншими словами, нам необхідна пропорційна виборча система, але європейського зразка.
Назріла потреба в адміністративно-територіальній реформі. Розробку її концепції і широке громадське обговорення вже просто неможливо відкладати.
Перехід до парламентсько-президентської моделі та посилення місцевого самоврядування - це і є наш європейський вибір. Саме така політична система демонструє свою ефективність у більшості країн Європи.
Я вже доручив створити робочу групу з розробки проекту політичної реформи і закликаю всі політичні сили, у тому числі опозиційні, включитися в цей процес.
І ще раз наголошую: розпочинати політичну реформу слід уже сьогодні. На завершення ще раз звертаюся до всіх, хто не байдужий до долі України, із закликом підтримати ці ініціативи - як у соціальній сфері, так і в площині політичних реформ. Україна у нас одна, і заради неї маємо працювати разом.
Ми часто забуваємо, як далеко відійшли від того життя, яким жили ще якихось 10-15 років тому - може, саме через це, з одного боку, ми такі нетерплячі, з іншого - недостатньо рішучі.
Відверто кажучи, останнє мене непокоїть більше, ніж перше. Отож будьмо більш рішучими у розбудові своєї держави, свого життя! Зі святом вас, дорогі співвітчизники, бажаю всім вам щастя!
Леонід Кучма. 23 серпня 2002