Причта про Садівника/Мінеральні води
| ◀ Гостина у редактора | Причта про Садівника Мінеральні води |
Новий Рік ▶ |
|
Никифор Зупакевич вислужений підофіцир австрийської армії був чоловік дуже скупий а по при те дуже цїкавий. По відслуженю двайцять пять лїт при війску дістав патент і пенсию, а купивши собі на ощаджені гроші маленьку реальність, став горожанином місточка Халатова. Був нежонатий і держав при собі старого інвалїда Миколу, який коло нього обходив. Никифор Зупакевич тїшив ся як найкрасчим здоровлєм, а коли часом дещо його заболїло, то все лїчив ся тільки горівкою з перцем, яку вважав за найлїпше і випробоване средство на всї хороби.
Та лучило ся одного разу так, що заслаб він таки не на жарт. Не помагала вже навіть перцївка і треба було засягнути поради лїкаря.
Однак тому, що Никифор Зупакевич був, як ми вже про те говорили, дуже скупої натури то постановив порадити ся лїкаря от так хитро мудро не великим коштом.
От зібрав ся він так нїби буцїм з візитою до знакомого лїкаря тай там балу-балу, зачав наперед від погоди, опісля перейшов на свою війскову службу, а відтак став нарікати, що старість не радість та що йому вічно щось долягає. Лїкар сейчас став розпитувати, як і що болить, обпукав на всї боки а вкінци заявив що з тим нема що жартувати…
— Виб поїхали в гори — сказав поважно доктор.
— Ой коли там медведї! — крикнув перестрашений Зупакевич.
— Ну то до купелїв.
— Не маю гроший, я бідний — лементував пан Зупакевич.
— Га то спробуйте пити в дома мінеральну воду — то буде ще найдешевша курация....
Никифор Зупакевич подякував за раду, побалакав ще троха тай пішов до дому.
— Ага — говорив він до себе по дорозї до дому — дїдька рогатого з'їси, коли я видам хоч зломаний ґрейцар на ті твої дурні мінеральні води. Ще чого не вигадав! Схочу води, то маю повні керницї, але щоб чоловік за те паскудство мав щей платити, то сего нїхто не дочекав і не дочекає. Бігме подуріли дочиста люде!Вернувши домів, наготував собі знова перцївки і став лїчити ся по свому.
Однак якось щораз гірше йому ставало аж вкінци навіть перцївка остогидла і він помалу почав мякнути. Ей думав він, а може то і справдї та мінеральна водо що помагає? Щож стрібувати можна! Страчу кілька шісток, але буду богатший досьвідом.
І він закликав свого кривого Миколу.
— Слухайно Миколо, іди до аптики і принеси менї мінеральної води, але вперед запитай ся що коштує. Тут маєш написане на картцї, щобись не забув як називає ся. А скажи аптикареви, щоб не числив дуже дорого, бо я бідний, вислужений вояк, маю медаль за хоробрість, кілька похвальних сьвідоцтв і т. и. ну і ще що там будеш знав то скажи!
Кривий Микола спокійно вислухав сеї звичайної промови свого пана та його перехвалок, які по правдї сказати були простою брехнею, бо пан Никифор Зупакевич анї сьвідоцтв анї медаля не посїдав, але за те мав уже таку натуру, ще куди не ступив то збрехав…
Микола вже був навик до такої бесїди, тому не сказав анї слова, тільки поштигулькав до аптики.
— Пане аптикар — почав Микола кланяючи ся низенько — просили пан фелєбер, щобисьте сказали, почому та “маринальна вода” ци як там се лихо зве ся — ага правда осьтут є карточка то собі прочитаєте.
Аптикар прочитав тай каже: “Трийцять два ґрейцари.”
Микола заплатив, взяв фляшку тай пішов.
— Пане фелєбер! (Так все що титулував він пана Зупакевича) мельдую послушне, тут є фляшка з водою і коштує трийцять два ґрейцари.
— Що?! крикнув мов опарений пан Зупакевич, трийцять два ґрейцари? І ти хлопе не бояв ся таку суму заплатити? Гониж сейчас, занеси ту воду назад та скажи панови аптикареви, що я таку саму, але що таку саму — десять раз лїпшу за пятнайцять ґрейцарів куплю на ярмарку.
Микола обернув ся на однім обцасї і вийшов.
— Пане аптикар — почав він прийшовши другий раз до аптики — казали пан фелєбер, що та вода за дорога та що вони таку саму платять по пятьнайцять ґрейцарів на ярмарку.
На ті слова аптикар та цїлий його персонал роскотили ся таким сьміхом, що Микола мало не вмлїв з страху.
— Іди скажи панови, що як купить таку воду на ярмарку, то най принесе сюди а я йому поверну не пятьнайцять але сорок ґрейцарів — зашуткував на відходне аптикар.
Микола поштигулькав знова до дому.
— Пане фелєбер — замельдував послушно — пан аптикар казали, щобисте купили ту воду на ярмарку і принесли до них то вони вам заплатє сорок нових.
Пан Никифор Зупакевич спохопив ся, що стрілив дурницю та післав Миколу сказати, що він зовсїм не гадає вже купувати мінеральну воду на ярмарку, лишень в аптицї, однак чи не міг би пан аптикар йому дешевше продати, бо він бідний, вислужений вояк, має медаль і т. и.
Микола пошкандибав знова до аптики.
— Пане аптикар, пан фелєбер казали, що не хочуть волочити ся по ярмарках, але можеб пан ту воду дешевше продали, бо наш пан дуже бідний, має “медаль” і т. и.....
— Ой не можу любо, бо тепер вода подорожіла — сказав жартом аптикар.
— А се чому?
— Посуха тай жерела висохли.
Микола почїхав ся в… голову тай пішов зарапортувати те свому панови:— Пане фелєбер, мельдую послушно, що аптикар не може дешевше продати, бо вода подорожіла.
— Ов, а се чому?
— Бо була посуха тай жерела висохли…
— Щооо? — заревів з цїлої сили пан Зупакевич — жерела йому висохли. Таж тут дощ льє вже другий тиждень, що годї носа показати а він каже, що жерела висохли? А щоб йому так в горлї висохло. Іди скажи йому, що він бреше та що може кому иньшому тумана пускати, але не менї.
Микола здвигнув раменами тай пішов (вже четвертий раз).
— Пане аптикар, казали пан фелєбер, щобисьте таки дешевше дали ту воду, бо се не правда і вони вам зовсїм не вірять, що висохли жерела.
— Га як твій пан не вірить, то нехай там поїде тай сам подивить ся, чи висохли жерела чи нї — сказав аптикар з іронїчним усьміхом.
Микола зарапортував усе те свому панови.
Шкода, що ви, високоповажані читачі сами не бачили в той час пана Никифора Зупакевича, бо моє перо не в силї всего гаразд описати. Він на таку бесїду зразу остовпів і станув неначе вкопаний, но вскорі отямив ся, вхопив палку з кута і зверещав з цїлої сили, що аж Микола з страху втїк на двір та замкнув двері за собою на ключ.А пан Никифор Зупакевич ревів між тим в серединї:
— Га! то він до мене сьміє так говорити, він якийсь там аптикар, до мене вислуженого підофіцира, до мене відзначеного медалем за хоробрість, о почекай! я тобі кости поломлю, зуби повибиваю; до рапорту возьму — та вложивши капелюх на голову, пустив ся до дверей. Та двері були зачинені а Микола з страху Бог зна де загнав ся. Рад нерад мусїв лишити ся дома і щойно, коли Микола вечером прийшов домів, зігнав на нїм всю злість і за аптикаря і за все. (Микола опісля в тайнї признав ся, що фляшка з мінеральною водою розбила ся о його голову а навіть протяла троха шкіру, але він злїпив те павутиною тай якось присохло.)
Розправивши ся оттак з Миколою, післав його опісля по лїтру оковитки, а приправивши єї старим салом, перцем та чосником випив і поклав ся спати.
Не знаю чи то пригода з аптикарем і Миколою — чи може приправлена оковитка була в тім помічна, досить що так го щось проїло, що слїдуючого дня встав з лїжка вже зовсїм здоров.
Нинї коли де в шинку, чи в товаристві, чи де небудь зайде яка бесїда про купелї або про мінеральні води, то пан Никифор Зупакевич сейчас втручує ся до розмови та кричить громогласно:— Що! мінеральні води? плюйте на те паскудство. Одна вода житя (аква віта) ґрунт, а всї прочі води добрі лишень на те, щоб самі ними дурні голови мили.