Прикинувся вовком
| ||||||||||||||
Раз запорожець Матвій Шуть уночі рибалив. Під'їхав до берега і перебирає сітку. Коли це шелесть-шелесть та з берега — плиг у каюк! Плигнуло й сидить у носку. Дивиться Матвій — вовк, та ще й здоровий! Що йому робити?.. Що стане каюк повертать до берега, то вовк до нього гр-р-р! А потім і заведе стиха: аввв-у-у! Стане одпихать на річку — вовк сидить тихо.
Взяв тоді дядько і повіз його з Сагайдачного на той бік. Під'їхав до берега, вовк вискочив, стряхнувся і побіг. Вибіг на гору, сів та як завиє, аж луна ляга Дніпром. Матвій перехрестився і повернув каюк на Дніпр.
Пройшло три роки... От раз їхали козаки через Кічкас і завернули до Шутя в Сагайдачне.
— Здоров був, Матвію!
— Здорові були!
— Чи пізнаєш? — питає один.
Шуть приглядається.
— А-а, це ти, Павле? Здоров, братику, здоров! Та й давно ж ми бачились...
— Та де ж, пак, чи не давно?
— Аякже, годів десять або й більше буде... Знаєш, як їхали з Польщі?..
— Знаю, тільки то давня річ. А пам'ятаєш ти, як ми з тобою бачились три роки назад?
— Три роки? Що це ти кажеш?
— А хіба забув, як перевозив вовка?
— Вовка?
— Вовка ж! Ото був я... Прийшлось тікать з бувальців, так, щоб кому не взамітку, я шкуру на себе і пробіг вовком. Тепер заїхав подякувати тобі, Матвію, за перевіз...
Погостювали сіроми й подалися степами.