Пригоди Тома Соєра (1929)/XIII. Безлюдний остров
| ◀ XII. Молоді пірати | Пригоди Тома Соєра XIII. Безлюдний остров |
XIV. Тета Поллі дуже хвалить свого Тома ▶ |
|
„Зозулько, зозулько,
Твій тато на війні!
Виглянь у віконечко,
Твоя хата горить,
А там діти дрібні!“
Зозулька зараз розпустила крильця і полетіла. І хлопець не здивувався, бо він добре знав, що ці комахи дуже бояться вогню і він їх легковірних нераз уже так дурив. А тимчасом ліс загомонів голосами пташок. Червоношийка сиділа собі на галузці над Томовою головою і весело забавлялася наслідуванням своїх сусідів. Немов ясно-синє полумя промайнула сойка, сіла собі на гильці близько хлопця і перехиливши на бік головку, цікаво приглядалася піратам. Перебігли біля нього сіра сивірка і молодий товстий лис; нараз спинились і здивовані дивились на хлопців. Дикі звірятка певно не бачили ще людей і не знали, чи боятися їх, чи ні. Вся природа прокинулася й ожила. Проміння сонця стрілами пронизували густе листя, а ріжнобарвні метелики надавали всьому ще більше життя.
Том розбудив своїх двох розбишак і вони швиденько схопились. Не минуло й хвилини, як вони з радісним криком побігли до річки, пороздягалися і хлюпалися в прозорій воді, ганялися один за одним і переверталися в білім пісочку. Вони ні трохи не сумували за маленьким місточком, що ще дрімало на противному березі широкої, величньої ріки. Якась струя понесла їх дарабу з водою, але це їх ні трохи не засмутило; навпаки, навіть зраділи, бо тепер зник останній міст між ними і культурним світом. Вони вернулися до свого табору свіжі, веселі й голодні як вовки. Незабаром запалахкотіла ватра. Гек знайшов недалеко жерельце чистої, холодної води; хлопці поробили собі чарки з широкого листя, напилися води і сказали, що ся вода дикої пущі дуже добра і легко може заступити каву. Джо лагодився вже краяти на снідання солонину, але Том і Гек казали йому з тим підождати, забрали вудки, побігли на беріг річки і закинули їх. Довго не чекали — і вернули з кількома гарними коропами і великим щупаком, що сталоб на цілу сімю. Вони припекли рибу на солонині і дуже дивувалися, що ще ніколи їм так риба не смакувала. Вони того не знали, що річна риба тим смачніша, чим скорше її спечеться. Та й не догадувалися, що сон на воздусі, купіль, бігання і здоровий голод — се найліпша приправа.
Поснідавши, полягали в холодочку, а Гек закурив люльку. Відтак пішли оглядати остров. Весело перескакували через спорохнявілі пні дерев і продиралися крізь густі кущі та дикий виноград, що немов розкішний одяг звисав з високих дерев. Часами виходили на затишну полянку, вкриту килимом зеленої трави і прегарних квіток.
Хлопці йшли і бачили багато гарного, але нічого надзвичайного. Вони відкрили, що остров довгий на три а широкий на пів милі, та що відділений від найближчого берега вузенькою протокою, усього може сто метрів завширшки. Купалися майже що години і не оглянулися, як вже давно було з полудня, коли вернули до табору. Були надто голодні, щоби чекати на рибу, тому кинулися на зимну шинку, а потім положилися в холодочку і зачали розмовляти. Але балачка якось не клеїлася і вони швидко зовсім замовкли. Якась святочна тишина в лісі і почування самоти сумом сповивали думки молодих хлопців. Вони попали в глибоку задуму. Почали за чимось тужити і зрозуміли незабаром, що то бере їх нудьга за ріднею. Навіть Фін „Крівава рука“ мріяв про східці своєї хати і про порожні свинячі хліви. Але всі соромилися до того признатися і ні один не мав відваги сказати те, що думав. Вже кілька хвилин чули хлопці якісь дивні звуки, але не знали, відки вони йдуть. Се так, як чуєш іноді тикання годинника, котрого не бачиш. Але де-далі згуки ставали дужчі й виразніші. Що се? Треба розслідити. Хлопці схопилися, питаючо поглянули по собі і стали надслухувати. Якусь хвилину було тихо-тихо, аж нараз десь далеко за водою глухо загрюкотіло.
— Що се? — крикнув Джо перелякано.
— Не знаю — прошепотів Том.
— Це не грім — говорив затрівожений Гек — грім більше....
— Тихо — перервав Том, — мовчи і слухай.
Чекали хвилинку, яка видалась їм вічністю і знову глухий гук сколихнув святочну тишину.
— Ходім, глянемо, що воно таке.
Хлопці схопилися і побігли до берега, що лежав якраз проти місточка. Розсунули кущі і дивилися ген на воду. Маленький пароходик тихо плив з водою. На широкому помості було повно людей. Довкола крутилося багато човнів, але хлопці не могли вже доглянути, що робили на них люди. Нараз піднявся над пароходом білий дим, розпливався хмаркою під небом і знову приглушений грюкіт покотився водою.
— Тепер я вже знаю! — скрикнув Том. — Хтось втопився!
— Певно що так — докинув Гек. — Торік таке саме робили, як утопився Біль Тернер. Вони стріляли в воду з гармати, щоби тіло виринуло на верх води. Так, так, а ще кидали на воду бохонці хліба з живим сріблом, бо хліби стануть над тим місцем, де лежить топельник, а тоді плили й шукали.
— І я чув також про те — сказав Джо — та тільки не розумію, як се хліб може таке зробити.
— Ах, — пояснив Том — таж се не хліб робить, а більше чари, якими замовляють його, як пускають на воду.— Колиж бо вони при тім нічого не говорять — запевнював Гек.
— Я придивлявся зблизька, але не чув нічого.
— Дивно — сказав Том. — Се вони певно говорять дуже тихенько. Так, так, дуже тихенько. Сеж навіть малі діти знають! — додав згорда. Товариші повірили в те, бо деж таки видано, щоби нерозумний хліб міг без відповідного замовлення поводитися так розумно, та ще в такому важному ділі.
— Ото хотів би я тепер там бути — скрикнув Джо.
— І я — сказав Гек. — Ех, що дав би я за се, щоби тільки знати, за ким вони так шукають!
Хлопці замовкли і надслухували далі. Нараз у Томовій голові розяснилося.
— Хлопці — скрикнув — я знаю, хто там утопився! Се ми! І в цю хвилину вони почули себе справжніми героями. То була побіда, яка їм і не снилася. Вони пропали, за ними шукають, плачуть, жалують, каються, що супроти тих бідних, пропавших синів були так безсердечні, тепер мучить їх сумління. А найкраще зі всього те, що про них тепер ціле місточко гуде і всі хлопці щиро завидують їхній славі. О, се чудово! Задля того самого варт було стати піратом.
Вечеріло. Пароходик вернув до своєї звичайної праці, човни позникали, а пірати пішли до свого табору. Вони були страшенно веселі й горді з нової слави і з того, що такий заколот викликали в місточку. Наловили риби і смачно повечеряли, а потім забавлялися здогадами, що то тепер про них думають і говорять. Вони уявляли собі, як то всі турбуються та бідькаються — і це було їм дуже любе. Але як стемнілося, балачка заніміла. Вони тихо сиділи і гляділи в огонь, а думки їх полинули кудись далеко-далеко. Їхній запал остигав. Том і Джо не могли ніяк відігнати від себе прикрих думок про своїх близьких там — дома, які певно далеко менше раді з того чарівничого піратського життя, ніж вони самі. В їх серці прокинувся жаль і вони почали нишком зітхати. Джо спробував обережно вивідатися в товаришів, чи не час уже вернутися в культурний світ — розуміється, ще не зараз тепер, але… Та Том його висміяв. Гек, що ще досі не зрадив своїх почувань, взяв сторону Тома і хитрий Джо став вияснювати, що він так не думав. Він був радий, що якось з тої матні в час викрутився, і не зрадився зі своєю заєчесердною тугою за домом. Бунт на сей раз здавлено.
Настала ніч. Гек почав дрімати і скоро захропів. Заснув і Джо. Том лежав непорушно, спершися на лікті й уважно дивився на товаришів. Потім тихесенько піднісся на коліна і повзучи, став в траві чогось шукати при слабкім світлі вогню. Знайшовши кілька кусків білої кори, старанно оглянув і вибрав два таких, яких йому було треба, приклякнув при вогні і з великим трудом нашкрабав щось на них червоним олівцем, скрутив один кусок і положив собі в кишеню, скрутив і другий та положив у капелюх Джо. Потім поклав туди свої найбільші скарби, що їх школярі цінили високо: кусок крейди, ґумовий мяч, три гачки до вудки і одну скляну кульку, яку всі вважали за „чистий хрусталь“. Капелюх поклав подальше від Джо, і обережно навспинячки почав прокрадатися поміж деревами. Коли був уже так далеко, що хлопці не могли його почути, побіг що духу прямо до пісчаної мілини.