Пригоди Тома Сойєра/Розділ двадцять сьомий ТРЕМТИТЬ І ВИСЛІДЖУЄ

← Розділ двадцять шостий СКАРБ ВИКРАЛИ РОЗБІЙНИКИ

Пригоди Тома Сойєра автор: Марк Твен

Розділ двадцять восьмий У ЛІГВІ ІНДІЙЦЯ ДЖО →

Мова оригіналу: англійська. Перекладач: Ю. Корецький
Джерело: [1]  

Пригоди цього дня мучили Тома всю ніч. Чотири рази він тримав цей коштовний скарб у своїх руках, і чотири рази скарб зникав, коли Том прокидався. Сон зникав, і одночасно з пробудженням поверталось відчуття тяжкої дійсності.

Лежачи вранці в постелі і пригадуючи подробиці своєї пригоди, Том помітив, що вона була якась невиразна й далека, ніби все це трапилося в іншому світі або дуже давно, йому спало на думку, що, може, то йому тільки снилося. Надто вже багато було там золота, в дійсності такого не буває. Том ніколи не бачив навіть п'ятдесяти доларів разом, і, як майже всі хлопці його віку з небагатих родин, він думав, що всі розмови про «сотні» та «тисячі» — це тільки балачки, а насправді, мовляв, таких великих грошей зовсім не буває на світі. Він ніколи й на хвилинку не уявляв собі, що хто-небудь насправді мав таку велику суму, як сто доларів чистою монетою. Якби дослідити його уявлення про скарби, то виявилося б, що ці скарби складаються з жменьки мідних монет і з купки якихось інших — недосяжних, розкішних туманних доларів.

Але що більше він думав, то виразніше й незаперечніше вимальовувались в його пам'яті подробиці пригоди. Зрештою він став схилятися до думки, що це був таки не сон. Треба було б швидше перевірити і з'ясувати. Том нашвидку поснідав і пішов шукати Гека.

Гек сидів на кормі човна-душогубки, спроквола бовтаючи ногами у воді. Вигляд у нього був дуже сумний. Том вирішив не питати Гека про вчорашню пригоду. Якщо Гек не заговорить про неї, значить, це був тільки сон.

— Здоров був, Геку!

— Здоров!

Хвилина мовчання.

— Томе, коли б ми залишили ці кляті інструменти під деревом, гроші були б у наших руках! Ну, хіба ж це не жахливо?

— То це не сон! Значить, це не сон! А мені майже хотілося, щоб це був сон. Слово честі, хотілося!

— Який там сон?

— Та я про це, про вчорашнє. Я вже думав, що то приснилося.

— Приснилося! Коли б східці під ним не зламалися, ти побачив би, який це сон! Я теж цілу ніч бачив сон: цей чортів іспанець з пластирем на оці ганявся за мною всю ніч, бодай йому!

— Ні, не «бодай йому». Треба нам знайти його і вислідити, де він сховав гроші.

— Томе, ніколи ми його не знайдемо. Таке щастя буває тільки раз у житті. Проґавив — і пропало. А я б таки дуже злякався, коли б побачив цього метиса.

— Ну, я теж. А все ж таки я хотів би його побачити й вислідити — аж до номера два.

— Номер два? Ось воно що! Я про це думав. Але ні до чого не додумався. Як ти гадаєш, що це таке?

— Не знаю. Щось дуже хитре. Слухай, Геку, може, це номер будинку?

— Отакої! Ні, Томе, це не те. Де ж у нашому містечку номери на будинках?

— Воно таки. так. Дай мені подумати хвилинку. О! Це номер кімнати — в корчмі, знаєш?

— Оце здорово! Тут тільки дві корчми. Ми швидко відшукаємо.

— Побудь тут, Геку, поки я прийду.

Миттю Том подався до корчми. Він не хотів з'являтися на вулицях у товаристві Гека. Том повернувся за півгодини.

Він довідався, що в кращій корчмі, куди він зайшов спочатку, в номері другому давно жив молодий адвокат. У гіршій корчмі номер другий був якийсь таємничий. Син корчмаря розказав Томові, що ця кімната була завжди замкнена і що ніхто не входить і не виходить з неї вдень, тільки вночі. Він не знав, чого це так, і сам був дуже зацікавлений. Син корчмаря думав, що кімната була зачарована. Між іншим, він помітив, що минулої ночі там горів якийсь вогонь.

— Ось про що я довідався, Геку. Я певний, що це той самий номер два, який ми шукаємо.

— І я так гадаю, Томе. Що ж нам робити?

— Стривай, подумаю.

Том думав довго. Нарешті він сказав:

— Ось що. Задні двері цього другого номера виходять у маленький завулок між корчмою і старим складом цегли. Постарайся дістати якомога більше ключів, а я поцуплю всі тітчині. Першої ж темної ночі ми підемо туди й спробуємо відімкнути ці двері. А ти наглядай за індійцем Джо, бо він казав, що збирається зайти до містечка і ще раз пошукати нагоди здійснити свою помсту. Якщо ти побачиш його, йди за ним слідом, і коли він не піде до цього номера два, то це — не те місце.

— Господи!., як же я сам піду за ним?

— Та це ж буде вночі. Він навіть і не побачить. А коли й побачить, то нічого не подумає.

— Гаразд, якщо темної ночі, то я, либонь, піду. Не знаю… не знаю… спробую…

— Якщо буде дуже темно, я піду за ним, Геку. А то, бува, він побачить, що не може здійснити свою помсту, і піде просто по гроші.

— Та воно, Томе, так! Я піду за ним, піду, слово честі!

— Оце добре сказано! Тільки гляди, щоб не підвів, Геку. А я вже не підведу, будь певний.