привідець
привідець
|
Приві́дець, дця и приві́дця, ці, м. Руководитель; предводитель. Черк. у. Геть у полі у широкім татари ночують… Їх приводець по табору, мов пан який, ходить. АД. I. 166. Макогоненко до всеї біди привідця. Котл. НП. 378. Привідця був во всіх содомах. Котл. Ен. VI. 25.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924