Премудрість
І
Я в школі аж у трьох дяків учивсь,
Заким навчивсь читання да писання;
Тогді вже в світ, мов пташеня, пустивсь,
Що пробує широкого літання.
Та, лишенько! В неволі опинивсь,
Бурлацького дознавши бідування.
З Неволею за брата жив Обман,
Над усіма письменними гетьман.
ІІ
Премудрості вони учили вдвох,
Да не тії, що день і ніч в законі
Своїм велить нам поучатись бог
При тихому гус́ель священних дзвоні.
Златий телець був богом ув обох,
Мов істукан Деїрський в Вавілоні...
Премудрий той у них, що й над отця
Й над матір чтить бездушного тельця.
ІІІ
Но я... о, ні! йому не поклнявсь,
Я гордував лукавим Вавілоном;
Премудрості єхидної цуравсь
І любих струн втішався тихим дзвоном.
І над Обман і над Неволю знявсь:
Бо знехтував би й їх потужним троном,
В святім труді й розумній нищеті
Я не коривсь безбожній суєті.