По незнаних закутках/На загаті
| ◀ Проблема Дніпрельстану | По незнаних закутках На загаті |
|
НА ЗАГАТІ.
Другий день я на великій загаті, а ще й досі не можу прийти до пам'яти від ґрандіозности й вражливости всього того, що тут побачив. Я був тут на перших кроках будівництва, був, як тільки воно починало розгортатися. Такі непереможно грізні здавалися тоді скелі, такою комахою безпомічною, немічною здавалася людина, що прийшла сюди — перебороти стихії й запровадити своє, жадане, нове життя.Тепер — не те… Невеличка німецька колонія Кічкас, майбутня жертва широкої повіні Дніпрової, що була ще недавно єдиним живим і наче культурним центром на цих пустельних, ніби досі первісних берегах, — тепер зблідла й зникла в безлічі нових і різноманітних будівель. Не можна розповісти хоча б про найцікавіше з цього велетенського будівництва, де на невеличкій території скупчено й невпинно працює 16 тисяч робітни-
ків; де для них, як у казці, за два роки виросли різноманітні, але всі чисті, пристойні, культурні, комфортабельні селища; де останні досягнення світової будівельної техніки дали людині силу, щоб крицею й вибуховими речовинами вгризтися в кам'яні, сірі скелі, дістатися до гранітного дна дніпрового й будувати для нього бетонові кайдани.
Тепер уже не те… за півтора тільки роки така колосальна різниця, такий розмах роботи. Копані лівого берега й правого берега, шлюзи, основа майбутньої загати, — все це вкрито людьми, як комашнею, всюди бігають і гуркотять вантажні поїзди (одних залізничних колій тут понад 100 кілометрів); всюди простягають довгі, загребущі лапи екскаватори, перекреслюють у всіх напрямках повітря довгі щогли підойм. Такої механізації будівництва не було ще в практиці нашій, і робітники всіх тих різноманітних спеціяльностей, що їх використовує Дніпрельстан, — всі, працюючи, вчаться, проходять добру школу, здобувають високу кваліфікацію на цьому будівництві. Так —
Дніпрельстан добра школа!… Тут є чого повчитись і кваліфікованому робітникові, і інженерові.
Під гарячим соняшним промінням, під глибоким, бездонним степовим небом — це велетенське будівництво, коли воно кипить великим казаном і забиває вам уха різноманітним, але таким бадьорим, грюкотом і скрегетом, нагадує якусь стару казку про маленьких чоловічків, що копирсаються в крутих, прямовисних скелях.
Так, вони дуже маленькі здаються, ці чоловічки на тлі височенних биків і рештовань, на тлі глибоких копанів і грандіозних механізмів, але ж то вони-таки, ті маленькі чоловічки, побудували і бики, і рештовання, і копані, і багато, багато інших великих і цінних речей, підвалин майбутнього Дніпрельстану.
Крім самого будівництва, тут усюди ви зустрінете допомічні підприємства: електричну станцію, бетоновий завод, завод для виробу рідкого повітря, яке використовують тут, як вибухову речовину, тартаки, цегельні, — все це працює тут для потреб будівництва. Перше ніж стати бетоновим непохитним муром поперек хвиль і течії дніпрової, Дніпрельстан спожив і споживає величезну кількість різних будівельних матеріялів. Ось погляньте — величезні штабелі прекрасного будівельного лісу; щоденно його приставляють сюди залізницями, майже щоденно йде він і сплавом через пороги. Лоцмани востаннє плавлять ліс, щоб знищити свій старовинний промисел; ліс пливе через пороги для того, щоб далі порогів не було.
Така логіка життя — проста, залізна, незмінна. Скільки розгорталося сувоїв історичних подій у цих місцях… Сновигали греки, плавали варяги в Царгород, ішли закуті великим ланцюгом наші предки, продавані в рабство, соталися сюди й туди за водою й проти води непосидющі, ворохобні запорожці…
Потрібні були тисячоліття бурхливого життя на берегах дніпрових, щоб дійшло до Дніпрельстану. Потрібна була рішуча перемога пролетаріяту, потрібний пролетарський, творчий будівничий ентузіязм, щоб назавжди одійшла в безповоротне минуле строката історія цих здавна відомих місць, щоб на місці колишнього Крарійського перевозу та острова святого Григора утворився наймогутніший у цілому Союзі енергетично-індустріяльний вузол, щоб розквітло й забуяло тут нове, незнане досі життя. А на місці всіх тих Геландрі, Айфарів, Леанті бурхливо розіллються величезним озером води дніпрові й укриють назавжди цих мовчазних свідків кривавої давнини.
Сумні сторінки перегорнулися востаннє. Не слід до них більше повертатися. Адже попереду — бурхливі творчі процеси, піднесене й напружене будівництво; попереду перші міцні непорушні підвалини соціялістичного будівництва, якого Дніпрельстан є першою дитиною.Найяскравіше цей колосальний злам, ця величезна вага великої дніпрової загати й виключний інтерес до неї мільйонів трудящих виявилися 26 листопада 1929 року, коли ціла сесія ВУЦВК в повному складі прибула на Дніпрельстан — обізнатися з велетенським будівництвом. Два дні праці сесії на будівництві, промови товаришів Петровського, Косіора й Чубаря, доповідь керівника будівництва інженера Вінтера, палкі дебати,
привітання й рапорти від робітників та червоноармійців, тверді зобов'язання й обіцянки, — все це створювало незвичайну, особливу піднесену атмосферу.
І тов. Косіор, і тов. Чубар підкреслювали святочний характер цієї сесії. Де ж справді? Для найспокійніших і найтверезіших були всі підстави піддатися святочним настроям. Хіба ж не свято було відзначити, що будівництво, розмах якого досягає маштабів справді світових і досі незнаних, що таке будівництво наша бідна країна, століттями затримувана в ролі колонії капіталістичного заходу, без досвіду, в ворожому оточенні, не зважаючи на сичання ворогів, почала, розгорнула й провадить надамериканським темпом? Ті числа, що їх офіційно подавали на сесії, як короткий підсумок пройденого вже шляху, давали всі підстави говорити про справжнє свято трудящих. Бо ж ще на 1 жовтня 1929 року було закінчено 77% усіх земляних робот (495.740 куб. метрів ґрунту), 43% скельних робот (446.630 куб. метр. ґрунту). Уже покладено 88.437 куб. метрів бетону; на мостовому переході 32,4% земляних робот (88.235 куб. метрів), 46,7% кам'яних і бетонових та 54,6% штучних споруджень. В окремих галузях виявили темпи, що переступили американські, а загалом уже поминули період навчання, вже засвоїли способи поводження з складним технічним устаткованням, уже в основному кваліфікувалися. Копані греблі правої й лівої протоки готові, копані електростанції закінчують. Збудовано житлових будинків 570 тисяч куб. метр., відремонтовано 190 тис. куб. метрів. Збудовано електростанцію на 700 кіловат, тартак, деревообробний завод, механічні майстерні, бетоновий завод та камінедробарні. Соціялістичне змагання, що розгорнулося на будівництві, охопивши понад 60% робітників, уже дало й далі даватиме разючі наслідки.
Чи ж не святом було почути, що, не зважаючи на песимістичні пророкування американського консультанта полковника Купера, який рішучо настоював, що будівництво буде закінчено не раніше 1934 року, не зважаючи на це, управління будівництва перед сесією взяло на себе обов'язок закінчити будівництво 1 травня 1932 року?
І сесія так і відзначила: ці підсумки визнала за безперечне досягнення будівництва, але попереду поставила відповідальні завдання — далі прискорювати темпи, заощаджувати державні кошти…
І літом, і взимку, не вгаваючи, кипить робота на Дніпрельстані. А цієї зими особливо напружено працюють: багато відповідальних завдань припадає на цей час. Серед них найважливіше було — цементація гранітової підвалини для греблі в лівій протоці. Закінчили цю відповідальну роботу 15 січня; закінчили й пустили воду Дніпрову лівою протокою, закривши середню. Ще в своїй доповіді на сесії тов. Вінтер застерігав, що це дуже відповідальна й небезпечна робота, що тут можливі всілякі несподіванки. Але побоювання були марні: течія дніпрова, підпорядкована організованій волі людській, уже кориться їй. Дніпро пішов лівою протокою, без усяких суперечок, ніби зрозумівши, що сперечатися тут нічого. У половині ж таки січня закінчили копання гідро-станції. Потрібна тільки тепла погода, щоб почати його бетонувати. В обох цих роботах є велике заощадження часу. Цементацію мали закінчити після 15 березня, копань для гідростанції 1 квітня.
Перед будівництвом дуже відповідальний третій період будівництва — все бетонування — загальною кількістю 350.000 куб. метр. Щоб не загубити темпів, не прогаяти час в цій частині роботи, організували ударні бригади. Вони охопили вже понад 60% цілого робочого колектива. За зиму бригади вивчають механізоване встаткування й визначають для нього обов'язкові норми виробки, на ЗО–40% більше за фактичні норми минулого сезону.
І літом, і взимку — однаково кипить робота на цьому невиданому досі будівництві. Дніпрельстан от-от зустрічатиме третю повінь на своїм віку. Перших він трохи побоювався; тепер уже нічим його не злякаєш. Дніпро — приборканий, і запрягти його остаточно — це вже справа тільки часу. І мені дуже шкода, що так безглуздо застудився й раптово помер мій приятель, дід Мина. Я певний, що підбив би його — змотатися поглянути, «як білшовики Дніпро перегатили». Це було б вивершенням того зламу в психіці старого рибалки, що я його несподівано, для себе знайшов і запримітив.
Колись подорожували на пороги й на Хортицю, щоб випити «за упокой» неспокійних таки за життя запоріжців. Навряд чи збереглися до наших часів аматори таких «заупокойних» подорожів. Але — я напевно знаю — є тепер багато таких, що через кожні 3–4 місяці, через півроку, залишивши все, вириваються бодай на добу: поглянути, як швидко росте наш велетень. Серед літературних робітників наших мало хто відгукнувся на теми Дніпрельстану, мало хто відчув принадну романтику цього виключного творчого моменту. І кіно, що могло б саме на цім матеріялі так блискучо подати патос соціялістичного будівництва, кіно невміло й незграбно підійшло до такої прекрасної, величної теми й спаплюжило її. Що справді показало кіно з Дніпрельстану? Та не багато. Технічні витребеньки в «Одинадцятому»; подвійні експозиції, що Дніпрельстанівські масиви перетворили в прозоре мереживо; нарешті, трагедію останнього лоцмана, дрібненьку, бліду, особисту трагедію, зовсім нікчемну на тлі Дніпрельстану. Ось і все… Справі можна й треба зарадити: потрібне гостре око, смілива рука й висока свідомість великого майстра, щоб, з усією рішучістю відкинувши солоденькі, персональні ідилії й трагедії, показав він Дніпрельстан справді, як могутній чинник соціялістичного будівництва, клясової боротьби й остаточної перемоги пролетаріяту.
Про Дніпрельстан можна й треба багато говорити. Треба сказати про колосальний аґрокомбінат, площею 1.600 тисяч гектарів, що з весни почне будуватися навколо, зрошуваний і запліднений енергією Дніпрельстану. З аґрокомбінатом повстане, очевидно, питання ще про одне аґромісто, про нові форми життя й побуту в «дикому полі». Бурхливо росте Дніпрельстан, бурхливо повстають і реалізуються навколо нього величні проблеми.
І це — тільки початок. Соціялістичне будівництво на Україні в основних своїх питаннях так чи так, а ще довший час обов'язково зв'язуватиметься з Дніпрельстаном, з першим дитям доби реконструкції, з наймогутнішим в Европі джерелом дешевої енерґії.