Переднє слово.
Книга ся, в доповненім і переробленім виді, містить у собі виклади, які я читав зимою 1920—1 р. від Українського Соціольоґичного Інституту. В нормальних обставинах я мабуть продовжив би роботу над сею темою на довші часи, щоб дати своїй праці більші розміри и повнійше використати нові матеріяли, котрі після воєнної перерви все ще так трудно зібрати. Але в теперішніх умовах небезпечно відкладати публікацію того, що може бути опубліковане — в тім я вже нераз за останні роки гірко переконав ся. Думаю, і що в такій популярній і короткій формі ся книжка може теж принести свою користь, знайомлячи ширші верстви нашого громадянства з новійшими течіями в сій сфері, з фактами і поміченнями, поробленими спільною працею цівілізованих породів. Свідомо я ввів богато ширших цитат або переказів поглядів визначнійших дослідників, щоб дати понятє про способи викладу, характер наукового методу і соціольоґичного мишлення. Люде, обзнайомлені з соціольоґичною літературою, помітять не в однім місці і мої самостійні підходи до розвязання деяких питань, піддані мині чи то моїми близшими студіями в минувшині Східньої Европи, чи то поміченнями з останньої великої крізи людства. Осібну главу я присвятив соціольоґичним дослідам, які так гарно були почали ся в українській науковій літературі, чи в українознавстві — буде краще сказати, але потім припинились і заглохли під натиском иньших інтересів. Я був би дуже рад, як би ся книга причинилась до відродження у нас інтересів до соціольоґичних дослідів і інтересів. Читач побачить, що я пишучи її мав на меті не стільки дати певні конкретні висліди, готові формули, чи непохитні закони соціяльного розвою — такі соціольоґія не дуже то й може вказати, — скільки розбудити цікавість до сих питань і заохотити до дальших, самостійнійших занять у сій сфері. Тим наміром водив ся я також, укладаючи показчики важнійшої літератури, описової, аналітичної і сінтетичної, подані в кінці книги. Може вони придадуть ся бодай декотрим моїм читачам, щоб увійти, розглянути ся ширше і розгостити ся в сій науці — найбільш універсальній, найбільш інтернаціональній, найбільш соціяльно виховуючій з усіх.
Доба, котру переживаємо, стоїть під знаком реакції против індівідуалізму і клясовости новійшого „цівілізованого ладу“ та повороту до колєктивизму і солідарности. Стоїмо, очевидно, перед одним з тих великих переломів в провідних мотивах людства, котрі воно не раз переживало. Все яснійше се стає мині всякий раз, коли від біжучих фактів перехожу до студій соціяльної еволюції в минулому. Все більш укріплюю ся в переконанню про рішаючу ролю в вічних змінах людського житя сеї неустанної конкуренції індівідуалістичних і колєктивистичних тенденцій і періодичного чергування переваги то одних то других. В результаті моїх зайнять і міркувань се чергуваннє мині уявляєть ся як основа того рітму соціяльної еволюції, котрий розсліджує соціольоґія і всі соціяльні науки разом з нею. Се й лягло провідною ідеєю сеї праці в її останнім обробленню. Вона ставить своїм завданнєм висвітлити процес переходу людського житя до орґанізованого колєктиву — родово-племінного, росклад сього колєктиву під натиском індівідуалістичних тенденцій, які приводять до класового устрою, на котрім виросло соціяльне житє „цівілізованоі доби“, і переход до сеї стадії суспільного житя. Дві праці повинні були б продовжити сю студію, одна — се огляд еволюції клясового укладу громадянства до того нового натиску колєктивизму, котрий ми нині переживаємо, а друга — огляд колєктивистичних тенденцій в їх свідомійших, теоретичнійших формах на протягу людської історії. Се зістаєть ся побажаннєм і для мене особисто, і для Українського Соціольоґичного Інституту як інституції.
1 мая 1921.
NB. Читачам, які в перше беруть ся до сих питань, добре буде почати читати сю книгу від разу з другої частини (стор. 56) і потім, по скінченню книги, прочитати частину першу (стор. 5—55).