Постанова Верховного суду України №21-417а13 (2013)
.svg)
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Терлецького О.О., суддів: Гусака М.Б., Коротких О.Л., Кривенди О.В., Маринченка В.Л.. Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г.,-
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Блюменталя Ігоря Михайловича до служби громадянства і реєстрації фізичних осіб Орджонікідзевського районного відділу Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - служба громадянства) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії.
У липні 2012 року Блюменталь І.М. звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови в оформленні паспорта громадянина України для тимчасових поїздок за кордон та зобов'язати відповідача оформити йому такий паспорт.
На обгрунтування позовних вимог Блюменталь І.М. зазначив, що при зверненні до служби громадянства він надав усі документи, передбачені Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України дія виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від ЗІ березня 1995 року № 231 (далі - Правила), для оформлення паспорта громадянина України для тимчасових поїздок за кордон. Вважає вимоги відповідача щодо обов'язку замовлення платних послуг, надання квитанції про сплату
таких послуг, а також надання додаткових квитанцій про сплату вартості бланка такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 1 серпня 2012 року в задоволенні позову відмовив.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 лютого 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив: визнав неправомірними дії служби громадянства щодо відмови Блюменталю І.М. в оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон: зобов'язав відповідача оформити та видати Блюменталю І.М. паспорт громадянина України для виїзду за кордон на підставі поданих ним документів.
Вищий адміністративний суд України постановою від 5 червня 2013 року змінив рішення суду апеляційної інстанції, виклавши абзац четвертий його резолютивної частини в такій редакції: «Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області повторно розглянути питання щодо оформлення та видачі Блюменталю Ігорю Михайловичу паспорта громадянина України для виїзду за кордон на підставі поданих ним документів». В іншій частині постанову апеляційного суду залишив без змін.
Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України, правонаступник відповідача — Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі — Управління міграційної служби) — звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 вересня 2013 року (справа № К/800/12944/13, К/800/14187/13), яка, на думку Управління міграційної служби, підтверджує неоднакове правозастосування.
Ухвалою від 3 жовтня 2013 року Вищий адміністративний суд України допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування касаційним судом Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в України громадян України» (далі — Закон № 3857-ХІІ) та Правил у подібних правовідносинах.
У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, зобов'язуючи управління міграційної служби повторно розглянути питання щодо оформлення та видачі Блюменталю І.М. паспорта громадянина України для виїзду за кордон на підставі поданих ним документів, виходив із того, що порядок оформлення та видачі паспортів визначений Законом № 3857-ХІІ та Правилами, а тому відповідач не мав права вимагати від Блюменталя І.М. подання не передбачених вказаними нормативно-правовими актами документів і платежів.
У рішенні, наданому на підтвердження неоднакового правозастосування, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність дій Сектора громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського районного відділу Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області щодо відмови позивачу в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон з огляду на те, що останній не надав платіжних документів про оплату послуг за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон та вартості його бланку, передбачених Порядком надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1098 (далі - Порядок) та Переліком платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розмір плати за їх надання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2007 року № 795 (далі - Перелік).
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Законом № 3857-ХІІ врегульовано порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в’їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок.
Статтею 7 цього Закону передбачено, що правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються Кабінетом Міністрів України. На реалізацію вищезазначеного Закону Кабінет Міністрів України постановою від 31 березня 1995 року № 231 прийняв Правила, пунктом 10 яких затверджено вичерпний перелік документів, необхідних для оформлення паспорта у разі тимчасового виїзду за кордон: заява-анкета встановленого зразка; паспорт громадянина України, свідоцтво про народження (для осіб віком до 16 років) (після прийняття документів повергається); копія виданої податковим органом довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, крім осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи; дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; квитанція про сплату державного мита або документ, що підтверджує право на звільнення від його сплати.
Згідно зі статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» (далі - Декрет) платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
До об’єктів справляння державного мита належить, зокрема, державне мито за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії у розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 10x17 грн (статті 2, 3 Декрету).
Разом з цим у пункті 27 розділу І Переліку визначено розмір плати за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що становить 87 грн 15 коп.
Таким чином, сплата установленого Декретом державного мита покриває вартість витрат, пов'язаних із учиненням відповідачем дій щодо видачі громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон (у тому числі й вартість бланка). Тому він не вправі вимагати повторної оплати тих самих дій (послуг) на підставі іншого нормативно-правового акта.
Крім того, колегія суддів погоджується з думкою касаційного суду щодо неправомірності дій відповідача стосовно його вимог зі сплати вартості бланка паспорта у зв’язку з тим, що в Порядку, на який він посилався на обгрунтування їх правомірності, не встановлено розмір такого відшкодування, не передбачають його й Правила. При цьому надати докази, які б підтвердили вартість бланка паспорта, відповідач відмовився, пославшись на конфіденційність інформації.
Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів вважає, що правильним є висновок касаційного суду про безпідставність вимог відповідача надати документи та сплатити платежі за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон не передбачені Законом № 3857-ХІІ та Правилами - спеціальними правовими актами, що врегульовують ці правовідносини.
За таких обставин та з урахуванням наведеного рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права. Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
У задоволенні заяви Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України
Головуючий [підпис] О. О. Терлецький
Судді: [підпис] М. Б. Гусак
[підпис] О.А. Коротких
[підпис] О.В. Кривенда
[підпис] В.Л. Маринченко
[підпис] П.В. Панталієнко
[підпис] О.Б. Прокопенко
[підпис] Ю.Г. Тітов