послушник

послушник

По́слушник, ка, м. Слуга. Повідат царь до тих своїх послушників, жеби забили сто волів єму на обід. Драг. 275. Ум. По́слушничок. Мого батька брата та була взяла орда; а він там був послушничком у одного татарина п'ять год. О. 1862. V. З нар. уст, 85.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924