поночіти

поночіти

Поночі́ти, чіє, гл. безл. Темнѣть вечеромъ. Уже стало поночіти, як ми рушили додому. Волч. у. Хай ще більш поночіє. Мнж. 190.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924