поночі

По́ночі, нар. 1) Впотьмахъ. Святий та божий! свічки поїв, а поночі сидить. Ном. № 176. Поночі ходиш, що вже ся темніє. Чуб. V. 69. 2) Темно. Та й поночі! Не вздриш нічогісінько, хоч око виколи. Кобел. у. На вечір сонце повернуло, поночі йти, — буду коло вас ночувать. Рудч. Ск. I. 211.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924