поникати

I. Поника́ти, ка́ю, єш, гл. Послоняться, побродить туда и сюда. Поникав-поникав по двору і пішов собі.

II. Поника́ти, ка́ю, єш, сов. в. пони́кнути, ну, неш, гл. Поникать, поникнуть, склониться. Бабуся старенька-старесенька, аж до землі поникає. МВ. (О. 1862. III. 55). Поникли голови козачі неначе стоптана трава. Шевч.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924