понадитися

Пона́дитися, джуся, дишся, гл. 1) = Повабитися. Понадивсь на неї найпервіщий парубок на все село. Г. Барв. 422. Як збрешеш, то хоча надсядься, на ласку послі не понадься. Котл. Ен. I. 9. 2) Повадиться. Цих дітей тільки раз-два помани, то так і понадяться, разів десять на день біжать сюди. Богодух. у.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924