помірок

помірок

I. Помі́рок, рку, м. = І. Помір. Як коли, до воно (небо) розчиняється, тілько на яку небудь оказію: на войну, або на помірок, або на голод. Чуб. I. 2.

II. Помі́рок, рку, м. Пріусадебная ежегодно засѣваемая земля. Козел. у. На лумельському помірку стояла береза в барвінку. Мет. 183.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924