покій

I. По́кій, ко́ю, м. Покой, миръ. Дати по́кій, дати чи́стий по́кій. Оставить въ покоѣ. Дай їй покій! Чуб. V. 273. Та дай мені чистий покій… Я не маю коли і в голову пошкрябатись. Св. Л. 202.

II. По́кій, ко́ю, м. Комната. Прошу, серце, до покою, потворимо з тобою. Нп. Та привели Бондарівну в покої високі. Грин. III. 614. А пани все по покоях ходять. МВ. (О. 1862. III. 54). Ум. Поко́їк, покі́йчик. За тим покойом є покійчик. Драг. 307.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924