Поезії (Свідзінський, 1940)/Ударив дощ, заколихав
| ◀ В руці ледь-ледь колишеться удильно | Поезії «Ударив дощ, заколихав…» |
Ростуть дерева на козиних ніжках ▶ |
|
Ударив дощ, заколихав
Полудня спокій величавий,
З квітучого горошку галяв
Стовпи метеликів підняв.
Де ж ти? Твоєї пісні звук,
Лину́вши, потопила злива.
Дивлюсь: з затуманілих лук
Біжиш задихана, щаслива.
Нема ні неба, ні землі.
Блищать натягнені вервечки.
Ти в легкій сукні, як яєчко,
Між них білієш оддалі.
Добігла — проливень затих.
Тепер, цілуючи, вдихаю
З плечей обризканих твоїх
Тепло і запах неба маю.
1936