Поезії (Свідзінський, 1940)/Листок на холод скаржиться

Поезії (1940
В. Свідзінський
«Листок на холод скаржиться…»
Видання: Львів: Радянський письменник, 1940.

Листок на холод скаржиться листку,
І паморозь лягає на піску.
О осінь, мрії журної любов!
Як сталося, що я дитина знов?
Моє житло в наскельному саду,
Я в вересні до школи рано йду.
Ось досвітом обпалений дурман
Роковано склонився під паркан;
Ось сонна церква з золотим верхом.
Товстий чернець хамаркає псалом,
І темний дід благає: „не миніть,
Да й крихіточку хліба донесіть!“
А оддалік, на острові крутім,
Камінний гра́музд міста — і над ним,
Вируючи, кружляє никлий шум.
І в серце входить темний страх і сум:
Там, як хижак, гніздиться лютий глум,
І школа там понура як тюрма,
Там друга і заступника нема!

Мій путь ламають сходи до ріки.
Я бачу те, що бачили віки:
Руїни башт, каплицю, журавель,
Ряди хаток притиснених до скель,
Затоптане, злиденне живоття,
Отруйне шмаття, купами сміття,
Розвернене гноїще і над ним
Гіркий зелений ядушливий дим!
Нема ні в чім принади і краси.
Аж раптом сміх і бистрі голоси,
І полум'я — і загриміла сталь
Під молотом, мов бризнула відталь
На цілий світ і на печаль мою.
О, милий звук, за що тебе люблю?
Ти що, скажи, незнаного таїш,
Що серце так хвилюєш і томиш?
В тобі весна і молодий потік,
І кобчика над садом перший крик,
І мрійно притуманений лісок,
І поїзда далекого димок,
І милий край над берегом Дністра,
І за Дністром уквітчана гора.

 1939