Відколи сховав я мертву голубку,
Відтоді почав її скрізь глядіти.
Іду полями — напроти вітер —
Сині полотна провіває на згірну.
„Обійди упруг, перейди й другий —
Ти можеш найти голубу намистину,
Що рано-вранці зоря зронила,
Своєї голубки ніде не знайдеш.
Твою голубку земля замкнула;
Сам же рівняв ти горбик над нею!“
Іду я далі — в ліс уступаю.
Що ліс нап'явся похмурною тінню,
Переліски стали в блискучому світлі.
В лісі — каміння, глухе одвіку,
В лісі глупіють лисячі нори,
На скосі яру стоїть голубінка, —
Моєї голубки і тут не видати!
Іду я знову — зустрічаю осінь.
Осінь проживає па галяві мерзлій,
Кругом двора золоте вір'я.
Сама осінь ходить по подвір'ї,
Підіймає руки в пломенистих рукавах,
Обертає вітром, як великим колом.
— Осінь, осінь, де моя голубка? —
„Ходи до мене, стань під рукою,
Як тебе кину на дурний вихор,
Забудеш ходити, голубки питати!..
Сонцю леліти, рікам шуміти,
Мені, осені, хороше гуляти,
А потужному дубові довгий вік,
А опалому листю зойк та зик,
А твоїй голубці тихо лежати,
В янтарні очі тьми набирати…“
1933
|
