|
VIII. Як Збруч-річку проходили…
Ой та зажурилися стрільці червоні,
Як Збруч-річку переходили.
Переходили мовчки Збруч,
Міцно зціпивши зуби. До болю.
І мучила
Свідомість поразки незамирена.
Знову край у неволі,
І знову безмірно
Будуть хижі знущатись над бідними…
Знову руїни, та злидні,
І жах
У залишенім краї.
Та одчаю
Не було в їх серцях,
І жевріло
В кожнім вогнище певності, й сили,
І погрози:
Знали, невдовзі
Знов на Збруч згадають дорогу
Й остаточну одержать тоді перемогу.
— В ногу!
Вище прапор червоний!
Єднайте розбитії лави!
Будуть бої жорстокі! Будуть бої криваві!
Гей, тремти, вже засуджений враже,
Бо життя нам шлях перемоги покаже!
Чуєш, сурми заграли:
— Всі пригнічені, мучені — з нами!
Ті, що волі на мить хоч зазнали, —
Вже не можуть зістати рабами!
1920—1921
|
