Пісенька про Педді[1]
Було їх три мисливці —
Хто не чув про них пісень?
І втрьох всі полювати
Пішли в Патриків день[2].
Джон Бул і Мак з ним разом,
А третій — Педді-пень:
Веселі три мисливці —
Хто не чув про них пісень?
І день весь полювали.
Нічого не знайшли,
Хіба що 'дного зайця,
Та й геть собі пішли.
Джон Бул каже: — Заєць.
Мак, той мовить: — Ні!
A Педді: — Це телятко,
Корова ж десь в лані.
І ніч всю полювали,
Нічого не знайшли,
Лиш їжака у кущику.
Та й далі геть пішли.
— Їжак, — Джон Бул каже.
Мак, той каже: — Ні!
A Педді: — Ач, як голки
Натикано в стерні.
Бідний, зглузований Педді,
Для вулиці — нечутливий пень,
Бульварної британської комедії
До болю на мішень!
На острові буйно-смарагдовім,
У власній країні — раб.
Коли ж безтурботно й радісно
Ти хижі розчавиш лаби?
Я слухав брудно-нахабних,
Безглуздих, гидких глузувань
Й чекаю з тобою так жадібно
Інакших, нових полювань.
Коли ввесь світ почує
Нових дзвінких пісень
Про те, як три мисливці
Зійшлись в урочистий день.
І день весь полювали,
І дзвінко ріг гукав,
Аж зирк — в полях спіткали
з криці їжака.
— Їжак, — Джон Бул каже,
Мак — сумнівами: — Ні.
A Педді: — Стережемся,
Бо раб страшний в борні!
І ніч всю полювали
(Гүділа осока).
І бачили зі Сходу.
Мов зорю, світляка.
— Світляк, — Джон Бүл каже.
Мак з презирством: — Ні!
A Педді: — Це зелений
мій край почервонів!
Й тривало полювання
Під танок безтурботних куль,
й котився у провалля
Знесилений Джон Бул.
— Скувать! — скиглив у розпуці.
А мак: — Не кат я, ні!
A Педді: — Вже закутим
Не бути більш мені!
Минає смарагдовий берег,
Останні обриси хова…
— Педді, я ще повернуся, —
Будемо товаришувать!
В Ірландському морі,
лютий 1924
|
