Поезії
Іван Кулик
Із книги «Зелене серце» (1923)
На сполох
Київ: Радянський письменник, 1967

На сполох

Насувається знов лихоліття.
Тиняються зажурені, горілиць
Стежать, чи немає на небі жаданого лахміття.
Та, ніби криця,
Безхмарна жорстока блакить.

Не чувати вимріяної вогкості,
Не наближається злива:
Ніби хто природу роззлостив —
Не вгамовує застигло-впертого гніва.

Не врятували хресні ходи
(Та вже ніхто й не вірить),
І мучить думка: чи що вродить,
Чи так усе й згорить?..


*
Знову чути над Волгою остогидлого стогону,
Знов просякла слізьми аж до дна.
Не спинити жалібного дзвону.
І суне за труною труна.

Ех, позбулися панщини-барщини,
Вільні засіяли на червонім світанні!
…Погоріло у Саратовщині, не вродило у Самарщині,
Прахом пішло у Казані…

Захопило землі завжди врожайні —
Навіть в Уфі! Навіть на Уралі!
— Світ за очі, — втекти у шляхи безкрайні,
Від землі зрадливої, — далі!

Та куди втечеш! Невже у Вологдү?
Та чи краще здиблеш, — хто знає?
… І женеться ненажерна примара голоду.
І підстьобує, і підганяє.

На Вкраїну! Остання надія:
Хоч там перебутись до нового.
І, ніби журавлі у вирій,
Розтягнули підводами дорогу.

*
Нелегко і на Вкраїні:
Знищені місця найбільше хлібні;
На сонцеві краї — загрозливі тіні, —
Погоріло чи не все на півдні.


Та пощастило, вродило на Правобережжі:
— Слухайте ж, відчуйте, незаможні!
У дні, коли горе всенародне безмежне,
Хай на поміч зголоситься кожний!

Бийте у дзвони на сполох! Скликайте громади!
Відгукнися, все чесне й путяще,
Не дайте загинути Владі —
Кров'ю вашою зміцненій Владі Трудящих!

Пам'ятайте, вас не раз рятували
Від навал грабіжницько-хижих.
Так невже б ви спокійно чекали,
Доки голод захисників ваших винище?

Розумійте, єдиною долею сполучені
Всі країни під Червоними Зорями:
Так невже братам своїм змученим
Не подали б ви руку в горі?

Тямте, північних братів допомога
Вам не раз іще буде потрібна, — чуєте!
Так невже від найлютшого ворога,
Від голоду, ви їх не врятуєте?

*
А як всі ми зіллємось до лав непорушних,
Всі трудящі, від краю до краю, —
Хай ще будуть роки зсушені —
Не злякаємося неврожаю.
На борню з вередливою натурою:

Під сніги — всю землю заоремо,
Розвіємо засхлість грізнотворчою бурею,
А як бог — ми й бога переборемо!
Переборемо працею. Переборемо м'язами.
Переборемо волею до нових перемог.
Перелоги розмаємо золотими оазами,
I, розбитий і знищений, — людям скориться бог.
Зором зірниць виднокруги роззоримо,
Землю заспрагнену зриймо, розоремо.
(Дощик, насич її соками-трунками!)
Заздрісні борозни знов візерунками
Злотних зірок — зорепадом — зароїмо,
Працю үтроїмо, лихо затроїмо!
— Зернятка-зірки, скрізь млу непрозору
Скрізь зазирайте, зворушуйте кору,
Паростком-променем землю зірвіть,
Колосним килимом лан взолотіть!
І забудеться гіркий і чорний,
останній голодний рік,
І безсмертний стане в гурт необорний,
Безроздільний Володар Життя — Чоловік.

Харків, 1921