Поезії (Іван Кулик)/Артьомовка Шура
| ◀ Робітниця Шура | Поезії Із книги «Зелене серце» (1923) Артьомовка Шура |
Трипілля ▶ |
|
Артьомовка Шура
Передостанній вечір.
В делегатській кімнаті. У мене.
На небі розбитий глечик
Розлив зеленавого меду.
В Університеті Артьома
Оголосили перерву.
Як гриз в Пенсільванії камінь ломом, —
Легше було мені, ніж тепер.
Знов без тебе. У харківських мурах
Заіржить паротяг осатаніло,
Захопить артьомовку Шуру
І викине десь на Поділлі.
Зустрілись у клубі коммолу,
На повіті, в прикордонній смузі:
Незаймано-задирливий голос
І солдатський очкур на блузі.
Щомить, щомить напруження:
Контрабанда, шпіони, змови…
Треба вміти будь дужими
Й не боятись ні бруду, ні крові.
Ти вміла. У спілці, в друкарні,
В комітеті, в чека й на селі —
Молодили незбагненно гарні
Сполучення рухів і слів.
На колегії. Зрадника-брата.
В горлі шорстким будяком: розстрілять…
Ти ж так просто: — Чого ж вагатись? —
І перша підписала ім'я.
Вже надвечір — стрибала цвіркунчиком
(Ніби звикле; нічого й не сталося!)
Й задирала в друкарні учнів:
— От розтяпа, розсипав верстать!
А коли Палій через границю
Продирався, скаженіючи від злості, —
Ми з тобою вдвох із рушницями
Всю ніч на Турецькім мості.
Закахикали гирла захланні,
Й хробачки заскиглили криваві.
Я сказав: це, може, востаннє,
Але знайте, що я кохав.
Над ранком — снували над Смотричем —
Плазом, розчавленим в скелях;
Поринав у збагнені очі,
Де розплескався брунатний келех.
Зустрілися знов. У Артьомовці.
Груповодом. За Марксом: з гуртком.
Напружено ловлять, як змовці,
Кожне слово. І титло. І кому.
Тільки скінчили — вже верховодила
Троглодитськими танцями й піснями,
І всі довкола закохані.
І з всіх найглибше — я.
От поїдеш. В суботу. Вранці.
Я — крем'язний. Не здамся. Не зломить.
Замуруюсь ще глибше у працю,
Вчащатиму щодня у коммол.
Приїдеш — як рясно, Шуро,
У «Зеленім серці» буде!
І закінчу нову брошуру:
«Історію КП(б)У».
Харків, 1922