Поезії/Рибалки
| ◀ 1905 рік | Поезії Ясен Рибалки |
Весна в заводі ▶ |
|
РИБАЛКИ
Під парусами лежать ловці,
І дно парує під парусами,
На морі штиль і лінива синь
Поле́гом зелений обмилює камінь.
— Бунація. Стиха сказав старший.
Але вилазьте. Буде левант.
Як двадцять п'ять лебединих ший
Випливає двадцять п'ять шаланд.
Ідуть на веслах: невесело це
Важніють руки і спати хилить.
— Старшино. Слухай. Не пізно ще
Вернутись. Нема ні вітру ні хвилі.
— Бунація. Правда. Сказав старий.
— Але недобір. Недобір до плана.
— Греби, хлоп'ята. Воду рий.
— У морі гнатиме нас трамонтана.
— За Тендрою — бачиш — хмарка є
— Леліє немов учорашня піна?
— Вона мені знак, мені знак дає
— Яка сьогодні буде година.
Гей, по́жа! Стерно рипить у руці
Пожій. Завертає шаланда ліво.
Висипають сіть молоді ловці.
Орцій. Набирає вітру клівер.
Не раз, і не два висипали сіть,
Насипали живим шаланду сріблом
По борт, по вінця риба лежить
Для братів, для робочих добута риба.
І от розібрався малий вітерець,
Покинуто весла, мов птиці
Самі випливають шаланди на герць
За моря синяву границю.
І знов висипають, і моряний лан
Родить живосрібляні гори,
Де в борознах сплився зелений лиман
Із синьою хвилею моря.
Та борозни глибше заорює вітер,
Жене в буржуазні краї трамонтана,
Хитає шаланди, напружує сіті,
Збиває з зеленої грані лимана.
Спускай топселі. Керуй у вітер.
Варуйся хлопці. На рифи бери.
Ще зима у воді. Ще зима на світі,
Ще навіть не провесна. Ще не апріль.
Налетів бурхайло і пінна бруя̀
Шумує під прову, біжить у борінній
Путі, як плуг у чорних полях,
Зарипіли стерна в холодній піні.
У море. Вперед. Нема вороття.
Летять мартини за неба двері.
Від неба й до неба бурхайла стяг,
Чим далі і далі блигомий берег.
Блигомий берег потоп у бурі,
Над борт, вище борту бурують хвилі,
Чорніють неба кренні краї,
І стали сторч і море укрили.
Ламає реї лихий борвій,
Шаланди шалаються як старці —
— Спускай шпринтовий. Шматай. Рви.
— Клівер. Клівер держи у руці.
— Рятуйся браття. Рибу скидай!
— Гуде забрати здобич море.
Вода воює — по самий край
Бушприту здіймаються водяні гори.
— Орцій. Крізь бурю реве старий.
— Чи пан, чи пропав — усе одно.
— Орцій! Додому. Орцій бери.
— Хто займе рибу, пущу на дно!
Орцій! По пояс у морі стоять
Ловці, налігши на клівер.
Через борт морозна пішла бруя.
Орцій. Поворот. І знову ліво.
Блигомий берег блиснув на мить
І знову потоп у пінявій хвилі
— Орцій. На берег прову держіть.
— Гребіть скільки є, скільки є в вас сили!
В піску, в мілині сичить шкафут
У воду. Попхай. Тягни руками!
Розриває м'язи кодоли жмут,
Коліна крає різучий камінь…
Живі. Удома. Але старший
Не дає. Збирає негайні збори.
Похилились голови з кляклих ший,
Стоїть старий і мовчить суворо.
— На кого працюєте? На куркуля?
— Герої, що в море улов скидали?
— Виходь наперед. Просто руля.
— Пиши у список. Чого ж ви стали?
— Чи ви забули хто ви є?
— Чи ви забули хто є за вами?
Мовчить. І вечір з моря встає,
Кладе багрець на причальний камінь.
Під парусами сплять на дні,
Заснув старий під плюскіт зибу,
Стискає книгу уві сні,
І ніччю бореться за рибу.