Поезії/Не слава
| ◀ Не падав сніг | Поезії Ясен «Не слава…» |
Місто ▶ |
|
Не слава,
Що, як орел у просторі
Над бором, порослими,
Снігом повитими
плаває
— Над верховинами давно минулих історій,
не слава,
що висне
З роззявлених кратерів,
Щоб народитись у світ
І, не родившись, умерти,
— Проста пісня,
Простіша від матері,
Ще простіша від смерти.
Десять літ.
Літ.
Десять літ важким кошлатим ілом
На землі подерті й полатані,
На океанів безмежну браму,
На скель каменясту кидь
Ліг
Великий ведмідь,
І вугіль, і нафту, й залізо
Висмоктує
З чорної лапи,
І рани, що сохнуть
На зраненім тілі,
Зализує
Лизнем шаршавим,
І долі вухо
Схилив,
І слухає гуркіт
Землі.
О, чорна розсічена вразо,
Ти добре, ти чуйно слухаєш,
Як, наче підземні ключі,
Колеса, і кайла, й ковадла гудуть уночі.
З Торонто в Орегон,
Із Йокогами в Йо-Кай-Чі,
З Берліна у Ліон.
Озір озера, гори гір
Минають, мов у сні
Свистять сифони. Ступирі
Переступають світ.
Аеропляни у пасат
— На схиленім крилі.
І повертаються назад
Круг сонної землі.
І над землею й на землі
Встає похід машин,
Гудуть динамо й дизелі
Під тарабан турбін.
А так: ідуть твої брати,
Твої брати ідуть —
Нехай ще довго їм іти
— Одна їм в світі путь.
Раз на рік
Зі скреготом стають машини,
І на вулиці ріг
Виходять їх душі
З крови, з металу, з резини,
Під кулемети,
В куль закипілу зграю,
Ідуть спокійні і безсмертні
За Леніна,
За Сакко й Ванцетті,
За зелений
май
умерти.
1927