Поезії
Майк Йогансен
Ясен
«Не слава…»
• Інші версії цієї роботи див. Не слава… Харків: «Рух», 1933
I
Слава

 Не слава,
Що, як орел у просторі
Над бором, порослими,
Снігом повитими
 плаває
— Над верховинами давно минулих історій,
 не слава,
 що висне
З роззявлених кратерів,
Щоб народитись у світ
І, не родившись, умерти,
 — Проста пісня,
 Простіша від матері,
 Ще простіша від смерти.
 Десять літ.
 Літ.

II
Ведмідь

Десять літ важким кошлатим ілом
На землі подерті й полатані,

На океанів безмежну браму,
На скель каменясту кидь
Ліг
Великий ведмідь,
І вугіль, і нафту, й залізо
Висмоктує
З чорної лапи,
І рани, що сохнуть
На зраненім тілі,
 Зализує
Лизнем шаршавим,
І долі вухо
 Схилив,
І слухає гуркіт
 Землі.

III
 Іно!

О, чорна розсічена вразо,
Ти добре, ти чуйно слухаєш,
Як, наче підземні ключі,
Колеса, і кайла, й ковадла гудуть уночі.

IV
О, гуркіт потягів вночі

З Торонто в Орегон,

Із Йокогами в Йо-Кай-Чі,
З Берліна у Ліон.

Озір озера, гори гір
Минають, мов у сні
Свистять сифони. Ступирі
Переступають світ.

Аеропляни у пасат
— На схиленім крилі.
І повертаються назад
Круг сонної землі.

І над землею й на землі
Встає похід машин,
Гудуть динамо й дизелі
Під тарабан турбін.

А так: ідуть твої брати,
Твої брати ідуть —
Нехай ще довго їм іти
— Одна їм в світі путь.

V
І все ж таки

 Раз на рік
Зі скреготом стають машини,
 І на вулиці ріг
 Виходять їх душі

З крови, з металу, з резини,
 Під кулемети,
 В куль закипілу зграю,
Ідуть спокійні і безсмертні
 За Леніна,
 За Сакко й Ванцетті,
 За зелений
 май
 умерти.

1927