Повстання анголів/XXXIII
| ◀ Розділ XXXII. Де в кабаре Клодоміра чути флейту Нектарія | Повстання анголів пер.: Евг. Касяненко Розділ XXXIII Де росповідається про страшне вбивство, що нагнало жаху на ввесь Париж |
Розділ XXXIV. Де читач довідається про арешт Бушотти й Моріса, про недолю бібліотеки д'Еспарв'є та про від'їзд анголів ▶ |
|
Все місто спало. Згук ходи дзвінко лунав по порожніх бульварах. Прибувши на ріг улиці Фетріє, на половині височіни Бютт, до дверей домівки вродливої арханголиці, невеличкий гурток спинився. Аркадій говорив із Зітою про Престоли і Влади, і вона, з пучкою на ґудзикові, не зважувалася дзвонити. Князь Істар креслив на пішоході кінчиком ціпочка плани нових бомб і пускав з грудей мукання, що будило заспаних буржуа і зціплювало чресла всім околішним Пазіфаям. Теофіль Белє на все горло співав баркаролу з другого акту Аліни, королеви Ґолькондської. Моріс із підвязаною правицею лівою рукою стріляв з японським анголом по черзі з револьвера, вибиваючи іскри з каміння вулиці та верескливим голосом вигукуючи «есть».
А на розі сусідньої вулиці дрімав полісмен, бригадир Ґролль. Він мав широкі плечі римського легіонера і посідав усі риси вдачі тої чарівно рабської раси, що з часу, як люде побудували міста, зберігає імперії і підтримує династії. Віком своїм бригадир Ґролль був повний сил, але почував утому. Йому тяжко доводилось од важкої служби та легкої їжі; людина обов'язку, та все ж людина, він не міг також противитись лукавим чарам і улесливості струнких дівчат, що їх роями зустрічав по темних куточках і біля непевних місцевостей: він їх кохав. Він кохався з ними по-салдатському, навстоячки і в повній своїй зброї, чому й відчував утому, що перемагала всю його мужність. Не досягти навіть половини путі свого життя, він уже зітхав за тихим відпочинком і мирною працею на сільських ланах. Стоячи цієї тихої ночи на розі вулиці Мюллєра, він дрімав і марив; йому снилася рідна хата, гайок з маслин, баткова левадка та скорчена тяжкою працею стара мати, кого йому не доведеться вже більше побачити. Очунявши од цих своїх мрій через нічний галас, агент Ґролль рушив на перехрестя вулиць Мюллєра і Фетріє і недоброзичливо став розглядати цей гурт гульвис, що в ньому його соціяльний нюх уже відчував ворогів ладу. Вдачі він був терплячої, але рішучої. Після довгої мовчанки він спокійно й суворо мовив:
— Росходьтеся.
Але Моріс із японським анголом гомозилися далі і нічого не чули; музика слухав лишень свою мелодію, князь Істар заглибився в формули вибухових матерій, Зіта ж з Аркадієм обмірковувала найвеличнішу зі справ, що тільки задумано було з того часу, як соняшна система народилася з первісної туманности. Всі вони були цілковито чужі всьому, що їх оточувало.— Я вам наказую розійтись, — повторив бригадир Ґролль.
Цього разу анголи вже почули урочистий наказ, але чи з байдужости, чи з призирства не послухалися, та кричали, співали й розмовляли й далі.
— Отже, ви хочете, щоб вас було заарештовано? — гримнув бригадир Ґролль, кладучи свою широку руку на плече князя Істара.
Обурений цим брутальним дотиком керуб могутнім ударом кулака одшпурив бригадира в рівчак. Але тут на поміч свому начальникові прибіг агент Фезанде; вони обидва насіли на князя, почавши його бити з чисто механічною люттю. І вони, певне, по-при всю силу й вагу керуба, затягли б його, цілком закрівавленого, до поліційного посту, коли б японський ангол раптом не одкинув їх поодному корчитись і верещати в сміттю, перше ніж могли вплутатись у бійку Моріс, Аркадій та Зіта. Що ж до ангола-музики, то він тремтів оддалеки, благаючи порятунку од неба.
В цю хвилю в білих спідницях і з голими тулубами вискочили з сусідньої пекарні, де як раз місили тісто, два булочники. Керовані інстинктовним почуттям громадської солідарности, вони стали на бік побитих агентів. Забачивши їх, Теофіль відчув справжній жах і почав тікати; вони спіймали його і вже вели віддавати доглядачам спокою, коли Аркадій і Зіта вирвали спійманого з їхніх рук. Нерівна й страшна боротьба роспочалася між двома анголами та двома булочниками. Подібний силою й красою до лізіпського атлета, Аркадій задавив своїми обіймами свого грубого противника. Другого, що насів на Зіту, вона ударила ножем. З волохатих грудей потекла кров і обидва друзі закону витяглися на бруківці.
Агент Фезанде лежав непритомний, з обличчям у рівчаку. Бригадир же Ґролль, підвівшись та давши свистка, що мусили почути на найближчому пості, плигнув на Моріса. Мавши лишень одну руку для оборони, юнак випалив у агента лівицею з револьверу. Ґролль схопився рукою за серце, захитався й поточився; потім він глибоко зітхнув і вічна темрява вкрила його очі.
Тим часом почали одчинятися вікна, а з них висовуватись зацікавлені голови. Наближалося важке тупотіння ніг. Дві поліційні колещатки виринули з вулиці Фетріє. Тоді князь Істар кинув бомбу, що струснула землю, загасила газ, розвалила кілька будинків та густим димом укрила втечу анголів і Моріса.
Аркадій і Моріс вирішили, що найкраще після цієї пригоди — вернутися додому, в помешкання на вулиці Риму. Було очевидним, що їх не знайдуть одразу, а може ж і взагалі ніколи, бо бомба керуба, на щастя, знищила всіх свідків події. Вони уклалися спати на світанку і прокинулись тільки о десятій годині, коли портьє приніс їм чай. Жуючи потапці з маслом і шинкою, молодий д'Еспарв'є сказав свому анголові:
— Я гадав, що злочинство — то річ незвичайна. А тепер бачу, що я помилявся. Це найпростіший вчинок, найприродніший на світі.— Та й найзвичайніший, — додав ангол. — Протягом низки віків людині звично й потрібно було грабувати й убивати инших людей. Це ще й досі рекомендується на війні. Почесним є також забити людину в певних визначених обставинах; вас, наприклад, Морісе, похвалювали, коли ви хотіли забити мене тому, що вам здалося, ніби я мав діло з вашою коханкою. Але вбити полісмена, — це зовсім инша річ, ніж убити людину на поєдинку.
— Мовчи, — скрикнув Моріс, — мовчи, злочинцю! Я вбив нещасного бригадира інстинктовно, не тямлячи, що роблю. Я був в одчаї. Але винний не я, винний ти, ти — вбивця. Це ти затяг мене на путь бунту й насильства, що веде до безодні. Ти мене занапастив, ти офірував мій спокій і щастя своїм гордощам і впертості. Але пожитку тобі з цього не буде. Запевняю тебе, що виграти роспочату тобою справу тобі не пощастить.
Портьє приніс газети. Зазирнувши в них, Моріс ізблід. Великими літерами сповіщали вони про замах на вулиці Фетріє. Убито одного бригадира, тяжко поранено двох полісменів-колещатників, поруйновано три будинки, безліч пошкодованих.
Моріс випустив з рук газету і безсилим та жалібним голосом мовив:
— Аркадіє, чом ти не вбив мене тоді в Версальському саді, серед троянд під шпачиний свист?
Тим часом жах опанував увесь Париж; на ринках і по залюднених вулицях куховарки зі своїми кошиками в руках вислухували, бліднучи, оповідання про злочинство і жадали для винуватців найтяжчих тортур. Крамарі біля своїх дверей винуватили за подію анархістів, синдикалістів, соціялістів, радикалів і т. д., і вимагали законної кари. Більш глибокодумні голови добачали тут руку жида й німця і ждали вигнання чужоземців. Чимало було й таких, що вихваляли американські звичаї і закликали до лінчування. До новин з газет долучалися темні чутки. Говорено було, що вибухи скоїлися вже в кількох місцях, а бомби знаходжувано майже скрізь. І народня рука скрізь хапала окремих осіб, подібних ніби то до злочинців, і, пошматувавши їм у клапті одежу, приставляла їх судовій владі. На майдані Республіки юрба роздерла на шматки якогось п'яничку, що репетував: «Геть шпиків».
Президент Ради, міністер юстиції, довго радився з префектом поліції і вони вдвох вирішили для заспокоєння стрівожених парижан негайно ж арештувати п'ять чи шість апашів з тридцяти тисяч їх, що перебувають у столиці. Начальник руської поліції, пізнавши, як він думав, у цьому замахові маніру нігілістів, зажадав видачі царському урядові десятка руських утікачів, і його негайно ж задовольнили. Кілька видач зроблено було також для забезпечення короля Еспанії.
Довідавшись про ці енергійні заходи, Париж заспокоєно зітхнув і вечірні газети повітали дбайливий уряд. Звістки про поранених були дуже втішні. Небезпека їм не загрожувала і вони пізнавали своїх напасників у всіх особах, кого їм лишень було представлювано.Бригадир Ґролль був мертвий, це була правда! але ж над ним вартувало дві милосердних сестри і сам президент Ради явився покласти хреста на груди цієї жертви обов'язку.
У-ночі трапилося кілька панік. На авеню де ля Револьт агенти помітили в одній непевній місцевості хуру мандрівного цирку, що здалася їм притулком бандитів. Вони покликали підмогу і коли їх набралося велике число, обложили її. До них долучилися також порядні громадяне; зроблено було п'ятнадцять тисяч пострілів з револьверів; потім кинуто було динамітну бомбу і після цього в трісочках од хури знайдено було труп малпи.