повня

По́вня, ні, ж. 1) Полнота. Не дасть йому розвинути художницького смаку свого до повної повні. К. ХП. 18. Тут в повню роскіш дав їм Бог. Мкр. Г. 67. Перейти́ доро́гу у по́вні. Перейти дорогу съ полными ведрами. Шух. I. 239. 2) Изобиліе. І на полі у тебе буде повня. К. Іов. 13. Моїм багацтвом я втішався і повнею моєю веселився; К. Іов. 67. 3) Полнолуніе. Чуб. I. 10. Мі́сяць у по́вні. Полнолуніе.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924