Повна збірка творів (Васильченко)/IV/Чи все одно?
| ◀ Неслухняний глечик | Повна збірка творів. Том IV III. Крилаті слова Чи все одно? |
Де такі ятки? ▶ |
|
Сиділи за обідом.
Мама розповідала, що в однєї жінки помер чоловік і покинув багато малих дітей.
Великі розмовляли про ту вдову, про діти, жаліли їх, а менші слухали. А мені теж хочеться сказати і своє слово.
— А цитьте, — пожартував дід, — Андрійко наш надумався, говорити буде.
Я проковтнув, що було в роті, й почав казати:
— Дядина казали, що ті діти такі малюсінькі, як пшоно.
Хто був за столом — в регіт.
— Їй-богу-ж так казали, — божуся.
Всі ще дужче сміються. Я в сльози:
— Мамо, чого вони сміються з мене?
— О, а ти вже й плакати, — ти не так кажеш, то вони й сміються.
Може дядина казала, що ті діти дрібні, як каша, а не як пшоно.
— А хіба ж… не все одно… що каша, що пшоно… — крізь плач вимовляю.
Вийшло якось це до прикладу. Стало ще смішніше. Наш Максим, що підо мною, був дуже смішливий, то мусів вже під стіл лізти.Довго не забували мені того пшона. Знали вже про це й дядьки й тітки.
А діти, що з я ними гуляв на вулиці, як посердимося, то й починають дражнити:
— Андрійку, чи все одно, що каша, що пшоно?