Чорт.
Приглянув ся ксьондз добродїй
До чужої жінки;
Що день божий посилає
Фіґи та родзинки.
Посилає, все питає,
Коли згода буде,
Коли її чоловіка
У дома не буде…
Але жінка не тих жінок:
Подарунки брала,
А ксьондзови усе таки
Слова не давала…
Далї видить: треба дати —
Нїчого робити!
Тільки собі замишляє
Ксьондза підголити…
Каже мужу. Муж навмисне
Зраня виїзджає,
А вона тут повну скриню
Сажі насипає.
Насипала, зачинала,
В печі розпалила,
Та нїби то на вечерю
Ксьондза запросила.
Ксьондз приходить, габіт з себе…
Жарти починає…
Помаленьку, помаленьку,
Ба вже й обіймає…
Помаленьку, помаленьку,
Ба вже і за дїло…
Аж тут раптом коло хати
Щось загуркотїло.
„Ах, нещастя! — жінка каже:
Кінець мого віка!
Чи-ж не лихе притащило
Мого чоловіка!
Іскидайте живо шматьтя,
Голі розбирайтесь,
Та от скриня коло лави,
У скриню ховайтесь!…”
Ксьондз скидає, й помагає
Сама господиня,
І в мінутї з голим ксьондзом
Зачинилась скриня.
Входить в хату і господар,
Нїби то не знає;
Стелить ся собі на скринї,
Тай спати лягає…
Лежить собі на тій скринї,
Тай почав казати:
„А що, жінко? завтра, — каже,
Тра скриню продати.
Коло нас тут недалеко
Торговиця буде,
Повезу її до лиха,
Може куплять люде!”
— На-що тобі продавати?
Каже молодиця:
Нехай собі буде в-дома,
Може пригодить ся!
„Пригодить ся, пригодить ся…
А знаєш мовчати?
То-ж не твоя, моя скриня!
Я хочу продати!”
І обоє господарі
Разом замовчали;
Замовчали, помирились,
Тай позасипали…
Устав рано пан господар,
Конї запрягає,
Вивалює на віз скриню,
Конї поганяє.
Їде собі на ярмарок
Скриню продавати…
Але їде й пан з жоною
До костьола, знати…
Оглядає, тай питає:
„Що везеш, Іване?”
— Везу скриню, Іван каже,
В скринї чорта, пане! —
А тут панї обернулась
Тай панови каже:
Попрось, душко, теґо хлопа,
Нєхай он покаже!…
„А який то чорт у тебе?
Покажи, Іване!”
— Дайте рублїв копу,
То покажу, пане!
Вилїчив йому пан гроші;
Іван ізлїзає,
Кладе гроші у кишеню,
Скриню відмикає.
Як вискочить ксьондз із сажі!…
Боже, Твоя воле!
Сьвіту божого не бачить,
Біжить через поле!…
А тут панї у долонї:
Ах моє сердушко!…
Попатшай сє, попатшай сє!
Єще й самєц, душко!..
|
