Гуменний. Їздив дїдич за границю
Назад повертає —
Тай до свого гуменного
Листи посилає,
Щоб гуменний на границю Прибув і дав знати, Що дїєть ся в него в дома Та і коло хати.
Прибуває і гуменний.
— „А що там, Іване?”
А гуменний йому каже:
— „Та все гаразд, пане! Тілько ножик, що пан дали Таляра за нього, Ізломив ся, сказать правду, Нї з того, нї з сього”.
— „Ну, зламав ся, то зламав ся,
Що то й споминати!…
Певне хлопцї мали гратись
Тай його зламати”. — „Таки правда, ясний пане: Хлопцї ізламали, Лиш не грались, а сивого Коня білували”.
— „А з чого-ж то сивий згинув?”
— „Панї хорували;
За лїкарством як погнали,
Тай і підірвали!” — „То і панї хорувала? Ах, Боже мій, Боже! Що-ж, здорова моя панї?… Говори небоже!”
— „Помолїть ся, пане, Богу:
День лиш хорували,
А на другий від пожару
Богу й душу дали”. — „Від пожару? що такеє?” — „Просте, пане, дїло: Як зайняв ся тік у пана, То все погоріло”.
— „Панї вмерла!… все згоріло!…
Будь здоров, Іване!”
— „А ще панна ваші в дома —
Повернїть ся, пане!” — „Що-ж там, голубе Іване? Як там бідна дочка?” — „А нїчого!… уповила Хлопця як линочка!…”
Спомянув тут бідний дїдич
Чорта і чортицю,
Плюнув з лиха, сїв на бричку:
„Рушай за границю!”
|