Ахмет III. і Запорожцї. В лїто тисяча шість соте,
В лїто теє боже,
Прийшла грамота Ахмета
В наше Запороже: „Я султан, син Магомета, Внук бога одного, Брат місяця-перекроя І сонця самого,
Лицар сильний і могучий,
Краль над королями,
Воєвода всего сьвіта
І цар над царями,
Цар столицї Цареграду І цар Македону, Греків, Сербів, Молдаванів І цар Вавилону,
Цар Подолї і Галича
І славного Криму,
Цар Єгипту і Ораби
І цар Русалиму, Сторож гробу в Русалимі І вашого Бога… Христіян усїх на сьвітї Смуток і підмога —
Кажу вам усїм козакам
Менї передатись,
А як нї, — добра від мене
Вам не сподїватись!”
Того-ж року Запорожцї
Грамоту читали
І до вражого Ахмета
От-що написали: „Ти, султане, чортів сину, Люципера брате, Внуку гаспида самого І чорте рогатий!
Такий рицарю, що дїдько
Тебе обкаляє,
А все війско твоє тілько
Теє пожирає;
Стравнику ти цареградський, Півнику макдонський, Свине грецька, молдаванська, Ковалю вавлонський!
Кате Сербів і Подолї,
Папуго ти кримська,
Єгипетський ти свинарю,
Сово русалимська!
Ти — погана свинячая Морда, не підмога, І дурень ти, а не сторож У нашого Бога.
Не годен ти нас, хрещених,
I десь цїлувати,
А не то, щоб Запорожа
Під собою мати!
Ми землею і водою Будем воюватись, І тебе нам, бісів сину, Нїчого боятись.
Так тобі ми відвічаєм,
А року не знаєм,
Бо ми ваших калєндарів
В Сїчі не тримаєм.
Місяць наш — тепер на небі, День — той самий, що у вас.
За сим словом, вражі Турки, Поцїлуйте десь там нас!”
|