Перший рейд/Останній концерт, 15 біс'ів і… „г.г. офіцери“…
| ◀ „Думка“ сама собі плеще в долоні | Перший рейд Останній концерт, 15 біс'ів і… „г.г. офіцери“… |
|
24/II після успішного наспіву „на віск“ „Думка“ дала свій третій „прощальний“ концерт у Парижі.
Якщо перші два концерти пройшли з блискучим успіхом, то цей третій треба назвати цілковитим тріюмфом української пісні, радянської капелі.
Навіть думчани, що звикли до овацій, не тільки в себе „дома“ а й скрізь „по гостях“, і ті не бачили й не чули нічого подібного, що творилося на цім вечері української пісні 24/II в знаменитій, найкращій залі Плейєль.
Та й заля Плейєль, як і вся публіка, — не кажучи за українців і росіян — а й французька теж, очевидно, не чула нічого подібного.
Де ж пак! 15 bis'ів!
Три величезних відділи, виключно української пісні, аж ніяк не задовольнили великого натовпу слухачів, що заповнив увесь „оркестр“, „амфітеатр“, — всі, аж до гальорки, балькону.
„Дивний Фльот“, „Ой дуб дуба“, „Коляда“, — Козицького, „Колискова“, „Крокове Колесо“ — Вериківського, „Дударик“, „Щедрівки“ Леонтовича „Селецький став“ - Ревуцького, „Чорноморець“ — Демуцького, „поза програмою“: „Ніч“ — Ґуно, дві пісні грузинські (по два рази) і нарешті, коли вже скінчився концерт, коли зійшла капеля з кону і погасили світло в залі — публіка, одначе, так „неїстовствовала“ стоячи, од гальорки аж ген-ген у горі і до першого ряду „оркестри“, що капеля змушена була вийти знову і… співати цілий відділ.
Але цей успіх художньої програми „Думки“ ні з чим не зможе зрівнятися з тим „успіхом“, що його викликало виконання заповіту…
В кінці другого відділу, заля по якійсь однодушній згоді облишивши, як то було на перших концертах, вигуки:
— „Ще не вмерла“, „Непора“ й „Зозулю“, — уся, як один загула тисячма голосів:
— Заповіт!
Як доводилося чути з „кулуарних“ балачок, багато „щирих“ навмисне прилучили свої голоси, щоб спровокувати „Думку“. Бо, мовляв, радянська капеля знає тільки Інтернаціонал. Заповіта ж не співає і… не посміє (побоїться чека!) заспівати.
Ну й „спровокували“ на свою голову.
Підчас співу „Заповіту“ всі українці, багато росіян, деякі французи, встали. В залі то в одному, то в другому кінці чулися ридання… Здивовані французи озиралися:
— „Ке-с ке се?“
Але чи могли, і що могли — їм відповісти ці нещасні, одірвані від своєї землі, од своїх кревних, завдяки брехливій політиці авантурників, люди?
Звичайно ні! Звичайно нічого!
Для багатьох „Заповіт“ Думки 24/II в залі Плейєль був своєрідним — „Нинє отпущаєші“…
Багатьом він одкрив очі на справжню дійсність українську.
Багатьох переконав, що „справа українська“ твориться робітничо-селянськими руками, а не групкою буржуазних запроданців, інтриганів, шкурників і політиканів…
Не обійшлося й без інциндентів:Серед слухачів у залі, як то зазначалося, було багато росіян.
Між ними був собі й „капітан артилерії“ з „георгієм“ і медалями на грудях. Поруч нього сидів теж не абихто — а поручник уенерівський.
Капітан у захопленні візьми та й проговорись:
— Харашо хахли поют!..
Поручника це образило.
— Та не хахли, положим, а українці…
Слово по слові, обмінялися „гаспада офіцери“ любезностями, сіли, слухають.
А „хахли“ собі правлять далі.
Доходить діло до Заповіту.
Поручник встав, а „г-н капітан“, розуміється, „сидять“.
Коли б же сидів собі мовчки, воно б може й нічого. А то знову щось „нащот хахлов“…
Поручник не витримав, скипів:
— С кєм імєю честь?..
— Капітан артилерії!
— На чом будєт угодно господину капитану: револьверы, шпаги?..
Отут капітан артилерії, що називається, „здрейфілі“.
— Пардон! Я вовсе не желаю с вами драться…
— А, так! — закипіла, зашумувала „козацька“ кров. Здоровенний ляпас луною розлігся на всю тритисячну залю; влучивши в самісіньку… благородну „морду“ г-на капітана.
— Єсли так, то ви подлец! — це поручник капітанові.
Ми, на жаль, не чули, що відповіло „начальство“, бо хоч у Франції бокс користається з усіх прав громадянства, але ж не в залі…
Коли б то було в фойє, чи на вулиці — інша річ… Ажани (поліцаї) поспішили встановити лад. У Франції люблять лад. І встановлюють його навіть в концертовій залі хоч би й під час концерту, а не то, що в антракті, коли саме відбувся цей „інциндент“.
Невідомо тільки, чи пощастило „месьє ажанам“ встановити надалі зіпсовані стосунки поміж вищезазначеними „гг. офіцерами“.
Але „Думка“ цього нічого не знаючи співала по антракті так само хороше, як і після, закінчивши концерт буквально під громи оплесків і несамовитий рев тисяч голосів.
Тут і — Слава! звичайно, і…
— Слава Киянам!.. і — Хай живе Радянське Мистецтво!
— Слава Городовенку! — і з усіх боків вигуки (укр. і франц. мовами):
— Хай живе пролетарське мистецтво!
— Хай живуть співаки України!
— Привітання „Думці“ від Полтавчан!
— Хай живе „Думка“.
— Слава Пролетарській Державі!
І багато, багато інших, таких теплих, таких радісних і таких прихильних вигуків чула капеля за цей концерт 24 лютого в найкращому залі Плейєль в Парижі, що ним і закінчилися ці перші ґастролі „Думки“, її перший закордонний рейс.
|
Париж — Харків |