КОМЕДІ ФРАНСЕЗ.

Старо-французька, проста й „шляхетна“ школа гри. Нутряний актор, справжнього, а не ложного патосу.

Трошки скутий у рухові, але виключно блискучий у слові. Бездоганна дикція, чистота слова як і манера подачі його, одразу виявляють хороших акторів. Скромність, хоч і багата різноманітність одягу, „елеґантність“ хорошого тону, а не еротизм в покрої жіночих суконь, відсутність будь-яких дешевих ефектів, — ось головні ознаки справді клясичної гри „Комеді Франсез“.

Зовнішнє оформлення нагадує нам МХТ.

Витримане в дусі художнього реалізму, з традиційними, правда, павільйонами, задниками й іншими аксесуарами, властивими цьому стилеві саме і в цій поставі. Театр концентрує всю силу уваги глядача на грі актора.

Актор драми з „Комеді Франсез“ однаково сильний так в монолозі, діялозі, як і арієтці та танкові, що дуже до речі вкраплені в п'єсу. Після цяцькового „блиску“ показної розкоші, одверто показної розбещености й цілковитого несмаку веселих рев'ю, — „Комеді Франсез“ робить надзвичайно приємне вражіння.

Ориґінальний спосіб сприймання гри того чи іншого актора публікою.

В самому, найпатетичнішому місці, після неймовірного, найвищого напрудження актора, коли аж страх бере за його голосові зв'язки, публіка, як в опері, після популярної арії, несамовито плеще в долоні, актор вклоняється і як ні в чому не бувало продовжує далі.

Надзвичайно сильне вражіння залишає своєю грою, типично „клясична“ актриса Маделена Рош в п'єсі „Стара людина“.

Цікава деталь: французи такі ввічливі до жінок, чомусь однак програмки друкують за старовинною традицією: спочатку йде перелік м-rs, а вже потім — м-mes.

І далі, спочатку друкується прізвище актора, а вже потім, кого він грає, а не навпаки, як то в нас.

У вестибюлі розкішні скульптури Корнеля, Расіна, Мольєра, Рашель, Ж. Занд… Коли вже у нас по фойє наших держ. театрів ми побачимо не самі портрети корифеїв театру та й то випадково у фотографії зроблені, а такі гідні увічнення слави, і відомих митців і політичних діячів — зразки образотворчого майстерства!!