Перемога (Зубенко)/3
(Галина, Роман, Марко пьють чай)
Ром. Так, Галочко… Ріжно бувало: і добре, і погано… Всього довелося спробувати: і холоду, і голоду, і неволі…
Мар. А як чудово був сфорсований Дністер!.. Як пішли!.. Як пішли!.. Наші козаки справді „залізні“… Я просто дивувася, як можна робити такі переходи… За два дні здобували той терен, що ворог забирав два місяці… Ми вже на Збручі, а лівіше — десь далеко, далеко позаду ще гупають гармати… (До Галі) Прошу ще шкляночку…
Галя Прошу… (Наливає).
Ром. А як вступили на рідну Землю — Боже!.. Кожний дядько здавався за рідного брата!..
Мар. Мабуть, большовицьке панування далося в знаки селянству… Зустрічали так радо!..
Ром. А кляті все ж таки ці комуністи. Памятаєш, Марку, під Ушицею… Його рубаєш, а він все норовить стріляти… Дякую тоді, друже… Як би не ти…
Мар. Годі, Романе… Та то був хинчук!.. Сидить задубілий, очі заплющив, так і стріляє… Наймити погані… Слава Богу, що скінчилося добре… А під Замиховим — памятаєш?.. Боже, які позиції були в них!.. От що значить боротьба ідейна — така страшенна тяга вперед, що гармати, кулемети: байдуже!.. Сам генерал в першій лаві, під кулеметним вогнем… Ледве відтягнули за кущі… Але вже пора й відпочити…
Ром. Теперь, мабуть, надовго вже спокій буде… Важко було народові прийти до самопізнання, але наслідки чудові… От, Галочко, частина наших мрій здійснилася — Україна вільна… (Ходить). Теперь наш обовязок — зробити її щастливою, щоб наші нащадки з гордістю згадували про дідів… А яке було пекло!.. Жах душу обгортав…
Мар. (Встає) Дякую за чай… Ну, Романе, я піду: справи є…
Ром. Так приходь же обідати… Ми будемо чекати…
Мар. Добре, добре… Дякую… (Виходить)
Галя (перемиває посуд, шклянки).
Ром. От теперь ми і за свій куточок візьмемося… Так, Галочко?.. (Обіймає)
Галя (Замислено) Так… так… візьмемося…
Ром. Як ти тут, моя бідна, жила? Важко було?..
Галя Не згадуй, Ромцю… Бодай вже не верталося…
Ром. Знаю, голубко, що важко… Одинока, безпомічна… Я весь час думав про тебе, болів душею… Скільки місяців пролетіло, як казка, як сон… Скільки пережито… скільки передумано… (Галя убирає посуд). З якою радістю я летів до цього маленького куточка!.. Порошинка на земній кулі, а як вона притягала! Бідне все, убоге, — а здавалося: коли б засипали золотом в иншому місці — не висидів би й хвилини. А чому то так? Відгадай!.. (Галя мовчить. Роман обіймає) А тому, що в цім куточку жило моє любе галеня… (Цілує). А ти згадувала мене?..
Галя Згадувала, Ромцю…
Ром. (Жартує) Не проміняла мене… на кого-небудь…
Галя Годі, Романе… Треба йти обід готувати… (Виносить самовар на кухню)
Ром. (Ходить) Бідна Галочка!.. Як змінилася!.. На її чулу душу, мабуть, важкий слід поклало життя… Сувора хуртовина перенеслася над нашою многострадною Україною… На душі міцні, загартовані в борні — і то вплинула кепсько: пригнобила, знесилила… А це ніжна квітка… Як вона витримала?!..
Шум. Доброго ранку п. Романе… (Вітаються) Вибачте, що ми так рано… Сьогодня о 12 год. відбудуться загальні збори членів „Просвіти“… Так от просимо вас і п. Галину… Є важні справи…
Ром. Дуже дякую, панове… Сідайте… Як справа „Просвіти“?.. Видужуєте після погрому?..
Шум. Важко… Книгозбірню розграбовано, знищено… Багатьох членів замордовано… Та ми от і самі зі Свиридом чудом врятувалися…Отр. От ви, п. Романе, — військова людина… Вам доводилося переживати всякі пригоди… Але ви посивіли б від жаху, коли б побачили, що робилося в чека… Кати не вважали ні на вік, ні на пол… От п. Галина знає… Вона бачила цю Голгофу…
Шум. А з театром що зробили?.. От вам цікавий документ… (Подає).
Ром. (Читає) „Такую постановку спектаклей считаю крайнє вредной і недопустімой, явно разжигающей національную вражду… І дівертісмент должен бить болєє подхадящим… Стоя на страже ідей інтернаціонала…“
Шум. І так далі… А це ставили „Гетьмана Дорошенка“… А другий раз — жарти Альбиковського, а в дивертісменті був „козачок“… Найшли до чого причепитися… Потім зовсім розігнали…Отр. А Шевченківське свято як пройшло?!. Тільки й чути: „Шевченко — революціонер!.. Шевченко — пролєтарій!.. Шевченко — комуніст!..“ І ані слова, що Шевченко — борець за Україну… Взагалі не свято, а якийсь безглуздий мітінг…
Шум. Важко, важко було… Школу зруйновано, господарство знищено…
Ром. Слава Богу, що скінчилося… Працездатність нашого народу велика… Оправимось… А природні багацтва України — то певна запорука економічного відродження…
Отр. Дай Боже!.. (Підводиться). Так ми сподіваємося… О 12 годині… Ходімо, Юрію… Поваження!..
Шум. Бувайте здорові, п. Романе… Приходьте ж… і п. Галина… Обовязково…
Ром. Галя — і чека?!. Це — новина! І її не минула ця гірка!.. Але вона нічого не казала… Що б це значило?..
(Галя входить з засуканими рукавами. Бере із комоди якісь приправи).
Ром. Чекай, Галю… Так ти, моя бідна і в чека побувала?..
Галя (Здригається) Не згадуй, Ромцю…
Ром. Та як же ти туди попала… і врятувалася?..
Галя (Хвилюється) Не питай, Романе… Потім роскажу… (Хоче йти.)
Ром. (Ловить її, притяга до себе) Та ні… Мені дуже цікаво, як це зробилося?..
Галя Сьогодня у мене гарний настрій… Ти хочеш його зіпсувати? Пусти… а то ще мій борщ забіжить куди-небудь…
Ром. (Ходить) Що то зробилось з нею? Де та ясність, легкість, що почувалися раніше?.. Не пізнаю моєї Галини… (Сіда за стіл, замислюється). Одначе мене зацікавила ця думка… Большовики люто помщалися над родинами емігрантів… а особливо — старшин… Безумовно тут знали, що я старшина… Галя попала в чека… А далі?.. Далі що?.. Чудо?!. Теперь не буває… Як же воно сталося?.. Цікаво запитати? Галю!.. Галочко!..
Ольга (Входить) Здоров був… Я дізналася, що ти повернувся і прийшла одвідати… Ну, як себе почуваєш?.. Лицарем, звичайно, — переможцем?.. Ваші ж мрії, здається, здійснюються?.. І Україна вільна… і ти в свойому куточку…
Ром. Не глузуй… Ти от краще роскажи, як тут вам жилося?.. Звичайно, ти була в курсі справ, як боротьбистка?..
Ольга Активної участи я не брала в роботах партії, але…
Ром. Ну, все ж таки ти бачила, що тут робилося?.. Чи правда, що комуністи переслідували українців?..
Ольга Так… але не всіх…
Ром. Звичайно… звичайно… А тих, що вважалися по їхньому контр-революціонерами?..
Ольга Де-які утиски були…
Ром. А до родин емігрантів-старшин як ставилися?..
Ольга Повторювати загальні балачки — не цікаво… Про це говорилося й писалося багато… З Галиною нічого ж не скоїлося? Чому ж ти такий стурбований?..
Ром. От це мені й дивно…
Ольга. Чому?..
Ром. Вона… була в чека?..
Ольга. Здається…
Ром. Як же вона врятувалася?.. В той час, як инші дружини старшин або замордовані, або заслані?..
Ольга. А ти що?.. Жалкуєш, що її також не спіткала така доля?..
Ром. Та ні… не це… але дивно…
Ольга. Що ж дивно?.. Розумна жінка завжди найде вірний шлях…
Ром. Що ти хочеш цим сказати?..
Ольга. А те, що сказала…
Ром. Не муч мене… Ти щось знаєш… Ну, скажи… Я благаю тебе…
Ольга. Та ти все одно не повіриш…
Ром. Та ну ж — кажи… кажи…Ольга. Жаль мені, Романе, розбивати твої ілюзії… Колись я тобі казала… ти не звертав уваги… ідеалізував і себе… і життя… і Галину…
Ром. Ну, ну…
Ольга І ти не уявляв, що ви — звичайнісінькі люди, як і всі… А теперь от хвилюєшся…
Ром. Та ясніше кажи…
Ольга. Це… буде подібно на бабський поговір… але мушу…
Ром. Та ну ж — не тягни…
Ольга Що ж тобі казати?.. Ій (підкреслює) допоміг друг… і тільки… Друзі завжди допомагають…
Ром. Який друг?..
Ольга Затонський…
Ром. Іван!..
Ольга Так… Голова губревкому… Він і взяв її під свою опіку…
Ром. А далі?.. Далі що?..
Ольга Опікував…
Ром. Як то?..
Ольга Чого ж тобі ще?.. Далі спитай у неї… Правда, я сама бачила, як отут…
Ром. Що?!. Що?!..
Ольга Як вона… як він…
Ром. (Хрипло) Не тягни… я уб'ю тебе…
Ольга (іронично) Та не хвилюйся дуже…
Ром. Пробач Бога ради… Ти бачиш, що зі мною… Скажи ж правду… тільки правду…
Галя (входить з тарілками в руках).
Ольга Спитай у неї, чи солодки його поцілунки?.. Ха-ха-ха!..
(Галя жахається, випускає з рук тарілки)
Ром. Ти брешеш!.. Я…
Ольга Тихий куточок!.. (Вибігає).Ром. О, Боже!.. Це… це правда?.. Скажи… скажи — вона збрехала?.. Пожартувала?.. Цього не може бути!.. Вона помилилася… Ти… мовчиш?!.. Ну же — ну?..
Галя (Хвилюється) Які поцілунки? Яка правда?..
Ром. Ти бувала у Затонського?..
Галя (Тихо) Була…
Ром. І?!.
Галя Не питай — мені тяжко…
Ром. (Пильно дивиться) Значить — правда?..
Галя (Тихо, рішуче) Правда…
Ром. (Зірвався) Боже, яка страшна правда!.. Убити віру… Забути сором… честь!.. Продати себе… „Всі однакові“!.. І ти — „така“! Життя своє рятувала?!.
Галя Моє життя тут не при чім…
Ром. О, звичайно, звичайно!.. Яке там життя?!. Чоловіка нема… ніхто не узнає… Чому не погуляти?.. Що ж ти до одного Затонського — чи до всіх комісарів ходила?.. „Життя рятувати“?!.
Галя Не ображай мене!..
Ром. Хіба вас… таких… ображають?!. Ображають тих, у кого честь є!..
Галя Романе!..
Ром. Мовчи!.. Мовчи!!! (Рух до неї)
Галя (Стоїть нерухомо, дивиться додолу).
Ром. Де ж правда?!. Де віра?.. Замісць друга — злодій, грабіжник… Замісць кохання — зрада!..
Галя Я не зраджувала тебе…
Ром. Як не зраджувала? То неправда, що ти казала?..
Галя Ні, правда…
Ром. Що ж це таке?.. Ти глузуєш?.. Я вірив тобі, як Богу; я молився на тебе… В тяжкій неволі, в боях, перед лицем смерти — я думав тільки про тебе… Моя душа була повна тільки тобою… і твоє імя на устах… І так віддячити! О, Боже, навіщо ти зберіг мені життя?.. Навіщо мене минала куля? Щоби дізнатися про цю страшну правду?!. Краще я вмер би… Я з радістю вмер би з твоїм чистим образом у серці… А теперь?.. Що ж буде?!.
Галя (Тихо) Романе, я не хочу виправдуватися… Я винна… Я хотіла тобі сказати, але вагалася… О, Боже, підкріпи мене!.. Романе… я кохаю тебе… Я не зраджувала… Я думала тільки про тебе… Вірь моєму чесному слову…
Ром. І віддавалася другому?!. Мовчи про честь…
Галя Так треба було… Я не винна…Ром. А хто ж?!. Я?!. Годі… Нам треба розійтися… Жить вкупі не можна… (Сідає на стілець, схиляє голову на стіл).
Галя. Гаразд… Я піду…
Ром. О, звичайно!.. І так легко!.. Яка брехня! Яка брехня! До нього?!.
Галя. Я поїду до батька… Не проклинай мене… Я все ж таки кохаю тебе…
Ром. Мовчи про кохання!.. Гроші я буду тобі висилати… Іди… Все життя розбите!.. За що така кара?..
Галя (Підходить до Романа) Прощай, Романе… (Хоче поцілувати його в голову).
Ром. (Рукою відхиляє її).
Галя (Тихо виходить просто).Ром. (По павзі) Галя!.. (Простягає руки до дверей) Галочко!.. (Встає) Щастя моє!.. О, Боже!.. Боже!.. (Падає на канапку, ридає… Лежить)
Мар. (Входить). Романе, вставай!.. От тобі й маєш!.. Я іду — думаю: обідати будемо і по чарці, по прежньому… А він спить… Де хазяйка… А це що таке? (показує на битий посуд)
Ром. (Підводиться) Нема в мене хазяйки… Один я…
Мар. Я нічого не розумію… Що скоїлося?.. Ти при своїх?.. (На бік) Що з ним?..
Ром. Не питай… Ходім… Я хочу сьогодня пити, гуляти… Я, Марку, сьогодня справляю… похорон… Ха-ха-ха!.. (Істерично сміється)Мар. (Біжить на кухню по воду. Приносить) На — випей… Заспокойся!..
Ром. (П'є) Спасибі…
Мар. Та роскажи докладніше, що сталося? Де п. Галина?..
Ром. Не знаю…
Мар. Як не знаєш?..
Ром. А так… Пішла кудись… Ми розійшлися…
Мар. Як розійшлися? Чого?!.
Ром. Тяжко правду сказати… Вона… мене зрадила…
Мар. Не може бути!.. Щось не так… Я ж знаю п. Галину…
Ром. І я думав, що знаю її… Тобі ж відомо, як я вірив… А вийшло…
Мар. Я не повірю…
Ром. Вона сама призналася…
Мар. Та ні… Тут непорозуміння… Ти як слід розібрався?..
Ром. Факт очевидний… О, цього я ніколи не сподівався!..
Мар. Ти не хвилюйся… Треба спокійно обміркувати… Це — важливе питання… Не можна ж рубати… так… Ти розумієш, що ти робиш? Ти граєш життям… А чи почуваєш ти себе правим і… чистим, щоби судити… Може ж причини були…
Ром. Е-е!.. Які там причини!.. Це вже безповоротно… Галя — і він!.. О, ні, ні…
Мар. Чекай, дурний!.. В тобі лютує егоїзм самця… А ти будь людиною… Розберись гарненько… Та і Христа пригадай: „Хто без гріха — хай перший кине камінь…“ Не можна ж так…
Ром. Вже так не так, а скінчено… Тяжко, Марку…Мар. Не поспішай… Ти переконався, що вона тебе не любить?.. Другого кохає? А я певний, що вона сказала б одверто…
Ром. Що мені з того — кохає, чи ні… коли… О, цієї зради я не можу перенести!..
Мар. А ти певний, що це „зрада“?.. Ти з'ясував, при яких обставинах було?.. А як насильство?.. І це — зрада?
Ром. О, Боже!.. Що робити?
Мар. І тобі не сором? Скільки разів смерті в вічі дивився — і був спокійний, а тут… Ганчірка!..
Ром. Марку, Марку! Там передо мною була фізична смерть, а тут… Душу, віру вбито… Честь поховано! Що перед цим смерть? О, ти не зрозумієш мене!..Мар. Добре я розумію… Чекай… Я зараз прийду… Не можна ж так… Ех, діти!..
Ром. А може справді Марко правий? Господи, проясни мій розум! А хіба я не винен?.. Кинув її безпомічну, одиноку, без засобів до життя, без підпори… Ну, що ж? Була хиба… З ким не буває? Забути, викреслити… І знову щастя… Боже, я ж так мріяв про цей куточок щастя!.. Забути… забути… забути… Що?!. Галя — в обіймах другого?!. О, ні… Брехня!.. І вона мовчала! Кому вірити? Де шукати правди?.
Ром. А, Олю… Дякую тобі, друже, за твою щирість… Я до цього часу не розумів тебе… Теперь полуда спала з моїх очей… Я — поганий егоїст, сліпий…
Ольга Як-то?
Ром. (Не слуха її) У всякого в життю бувають помилки, хиби… О, як я гірко помилився! (Сіда на канапу). Я не оцінив щирої душі — і зіпсував своє життя…
Ольга (Сіда біля нього) Та в чім річ?
Ром. Пустка тут — і на душі і в серці… Ти бачила, як иноді бджілка упаде на воду? Таке бідне, нещасне! Хапається за кожний листочок, за кожну гілку, щоб вибратися на сухе місце… Напружує всі сили, бореться за своє життя… А невблаганний струмок все більше й більше захоплює свою жертву… Олю, і мене — не струмок, а бурхлива хвиля все міцніше й міцніше тягне у вир… Допоможи, підтримай мене…
Ольга (На бік) От нагорода за мої муки!.. (До нього) Романе! Я давно вже чекала на цю хвилину… Я жила одною мрією, йшла одним шляхом… Багацько разів я падала, але надія жевріла в моїй душі… Мій Ромцю, тобі потрібна моя допомога? Рахуй на неї… Я все тобі віддам… навіть життя…
Ром. О, друже мій єдиний! (Хоче обняти, відштовхується). Ні, не те, не те… (Схоплюється, ходить)
Ольга (Здивована й ображена). Що це означає? Ти жартуєш?
Ром. Ні… Я сьогодня хорий… Прости мене… Іди… Я прийду до тебе… А теперь залиш… благаю тебе…
Ольга ?!?
Ром. Іди… іди… Я з'ясую… я прийду…
Ольга Чудний ти… Гляди ж — я чекатиму…
Ром. Не те… не те… Що робити? Де та гілочка? За що ухопитись? Галю, що ти наробила?! Як радісно було раніше! Як любо було мріяти про майбутнє! Яким світлим, веселим воно здавалося!.. Твій Голосок, як весняна пісня жайворонка, як подих вітерця дзвонів і западав у саму душу: „Милий, ми все життя будемо йти поруч і все віддамо нашому рідному краєві…“ Що?!. „Рідному краєві?“ (Замислюється). Рід-но-му кра-є-ві… Так!.. Невже ж це — світ?.. Сонце?.. О, я мізерна комаха! Копаюсь в своїй нікчемній душі, зарився в гній свого серця, забув про тебе, мій бідний, зруйнований краю! О, Неньно-Україно! Своє життя я віддавав тобі — врятуй же і ти мене. Так, так… Все життя тобі, моя Страднице! Ти не зрадиш! Не затопчеш болотом святої віри! О-о! Так геть з очей! Геть із серця!!. Вперед — на нове життя! (Йде до комоди, риється в паперах). Так — оце її лист… (Рве). Другий… (Рве). Картка!.. (Рве). А це? Щоденник?! Цікаво! (Йде до столу, читає): „Умови життя — неможливі… Вже все попродала… Наклала б на себе руку, коли б не заповіт Романів: чекати його й не кидати дому. Сьогодні заарештували, водили в чека… О, Боже, такого пекла я ніколи не уявляла! І мучаться все наші люде — українці: „просвітяне“, жінки, діти… Відпустили… Дома знайшла листа Затонського… Погрожує замордувати, коли не віддамся йому… Більше чекати не можу… Ромцю!.. Не сила! Не сила чекати!.. Прости!.. Я рішила… Я уміраю… Перешкодив п. Юрій… Каже „заарештовано повстанців… керовників… Відпустити може тільки „він“… Инакше — загибель справи, тисячі жертв…“ (Кидає) Так ось воно що! О, Боже! Це… це ж вона!.. Вона!.. Жертва вечірня!.. За друзі своя!.. О, я нещасний!.. Повстання!.. Воля України!.. „Не буде такої жертви!“ Що робити?!..
Мар. От бачиш, дурний! Це ж — вона… Даліла!.. Пане Юрію!.. Та кажіть скорше…
Шум. Пане Романе! Це ми, ми винні… Ми вимагали, але тільки вона могла зробити… Вона врятувала нас… вона врятувала тисячі!.. Вона пожертвувала своєю честю для України… Ії імя золотими літерами записане в наших серцях…Марко. Памятаєш, дурний, Войнаровського: „Я все віддав за Україну, крім чести“… А Мазепи: „І честь віддай!..“ Це ж найвища жертва! А він — „зрада“!..
Ром. Так… так… Я власними руками розбив своє щастя! Галю! Галю!.. (Хапається руками за голову). О, я нещасний!.. Натворив! Брудним болотом кинув в найсвятішу душу; розтоптав найкращу квітку. І чому?.. Дивний світ, дивні люди!.. Прожили тисячі віків… Пригоду завоювали, скорили… А себе?.. Ті ж раби, ті ж слуги своїх же забобонів… своєї брехні… Душа її, душа — всі найглибші почуття, кожний рух серця, вся істота — хіба ж не мої?!. Я ж знаю це, відчуваю кожну хвилину… Проте і я зробив, що належало по шаблону… Страшну самопожертву, найвищу любов до батьківщини, найглибшу трагедію душі — я прийняв за що? І розиграв мелодраму!.. О, нещасний! Галю, Галочко!.. Я розумію тебе… Вернись!.. Я кохаю тебе!.. То — гніт віків… хороба… Вона затемнила мій розум… заглушила голос серця… Теперь я видужав! З моєї душі звалилася гора — і мені легко, радісно! Я знову людина… І мені сонечко усміхнеться… Де, де вона, моя чиста голубка! Галю, Галю! Який я сліпий був!.. (Хутко вибігає).Марко. Ходімо, п. Юрію… В цім домі сьогодня кружляла смерть, але чисте кохання і світлий розум перемогли її… Ходімте…
Галя (по хвилі, відчиняє двері з кухні; бачить, що нікого нема — входить). Яке чудне, дивне життя! Ще вчора людина жила, палала… Весь світ здавався рідною сім'єю… Почувалися велетенські сили… Здавалося їм кінця немає!.. А сьогодні?.. Темрява, пустота… Остання комаха міцніше… Хотіла їхати до батька — не можу… Не можу кинути цих кімнаток, де пройшли найкращі хвилини… де Роман… Ромцю, любий, я ж — та сама, твоя Галочка… В моїм серці тільки ти… А те… те над мої сили було… Але… хай буде так… Добробут, щастя держави вимагають жертв, крови, страждання… (Дістає з комоди самопала). Як тяжко кидати миле, рідне… Але… Що ж далі?.. Остання чарка допита… Остання пісня продзвеніла… Чарівний був сон — о, яке пробудження! От і остання дія комедії!.. Рідний краю, тобі віддала свою честь, — тобі віддаю і життя! Ромцю, прости твою нещасну Галю!.. (Хоче стрілятися. Роман хутко вбігає просто)
Ром. (Вибиває самопала) Галю!.. Свята дитино! Прости! (Обіймає) Забудь, що було… Я твій, я ще більше кохаю тебе!..
Галя (Мовчить, одначе лице прояснюється. Лагідна усмішка).
Ром. (Цілує руки). То — зла хуртовина була… теперь все ясно… Ми з чистим серцем підемо на нове життя! Галочко, нас щастя чекає…
Галя. Ти колись казав, що щастя дається тільки через муки, страждання… Його треба вибороть… Любий!.. Ми право на нього здобули!..