(Пародія)
Я руку подаю через моря і гори
Усім, хто камінь б'є, хто землю ревно оре,
Хто вугіль добува і зеленить поля,
Усім, кому „співає” радіо з Кремля…
В жагучій Африці, на Кубі й на Цейльоні,
У тундрах сталінських, на синяві солоній,
В степах розпечених, де скімлить друг Джамбул,
Братерських голосів я чую перегул.
Я чую дзвін сердець на всій землі єдиній,
Я бачу світлий зір незборної людини, —
І ллються поклики все далі, вглиб і вшир:
„Геть від Москви!… Нехай скона упир!”
Я руку подаю братам і сестрам простим,
Я певен, що у них я не назвався б гостем,
Що кожній матері там рідний, ніби син,
Землі Дніпрової співець-громадянин.
Юначе, що ростеш в Союзі тьми й неволі,
В моїй душі горять твої нестерпні болі;
Дитино, сину мій, рости благословен,
На щастя, що прийде для всіх земних племен.
Я руку подаю земній сім'ї єдиній…
А той, хто пазурі на світ простяг москвині,
Хто, в кров обагрений, по Києву іде, —
Від гніву нашого не скриється ніде!
