панотець

Паноте́ць, тця́, м. 1) Отецъ. Подивітеся, паниченьки, які в мене черевиченьки; отсе мені панотець покупив, щоб хороший молодець полюбив. Нп. 2) Священникъ. Панотець глянув на її щире покаяння, звелів Мотрі одвести її у манастир. Стор. 3) Хозяинъ, господинъ, сударь, титулъ старыхъ уважаемыхъ людей. Ум. Пано́тченько. Маркев. 102.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924