Пальмове гилля (1923)/В горах Ліванських

Пальмове гилля
А. Кримський
В горах Ліванських
• Інші версії цієї роботи див. В горах Ліванських Київ: «Слово», 1923
 
В ГОРАХ ЛІВАНСЬКИХ.
 
(ІДИЛЛІЯ).
 

Схід… Сирія… Ліван… Тая райська країна, що про неї „Пісня пісень“ каже:

Всякі пахощі там дишуть,
Всякі овощі там спіють,
Кардамон зіллявсь із нардом,
Нард розлився із шафраном.
 Касія і цинамони
 У саду тім розцвітають,
 А з Ліван-гори дзюркоче
 Прохолодний бистрень чистий…
Квилить горлиця в садочку;
Висять фиги в зеленочку;
Виноград цвіте-буяє,
Любу пахощ розливає…

 

 
I.
 
Зімою.
 

— Мамо-голубко! Ішла я горою, —
 Снігу неначе й нема;
 Сонце так гріє; квітки розцвітають…
 Мамо! Минула зіма! —


— Доню! ти певне когось покохала!
 В нас бо і холод, і лють.
 Тілки у тебе вже літо на серці,
 Там то і квіти цвітуть![1].

 
II.
 
В літку.
 

Скали… Кедри… Скоро й вечір.
Я смутна стою.
В'ється стежка.., Ох!… чи йтиме ж
Той, кого люблю?…
 Тінь в долинах… Верхогір'я
 Наче золоте…
 Гасне сонце… тоне в морі…
 Любий! де ж ти?!… де?!
Впала ніч… Шакали виють…
Вітер… Мов зіма!
Я всі очі прогляділа, —
Милого нема!

 

Село Шуейр на Лівані в Сирії.
15 липня 1897 р.

——————

  1. На високих Ліванських горах, виймаючи ті, котрі обернулися лицем до гарячої Фінікії, зімою буває настілки холодно, що падає не дощ, а сніг. На Саннині і ще де-яких верховинах сніг не тане навіть у літку.