Пальмове гилля (1901)/Із книжки третьої
◀ Із книжки другої | Пальмове гилля Нечестиве кохання З книжки третьої |
Коханнє по людському ▶ |
|
Із книжки третьої.
XXV.
Лїван!… Щасливий, любий звук!
Сьвященнеє імя!…
На верхогірю, вище хмар,
Осївсь на лїто я.
Нема тут пальм і помараньч:
Природа снїгова.
Лиш там, де сонце припіка, —
Роскішная трава.
З-під снїгу журкотить потік…
Отам я — цїлий день,
І від лїванських пастухів
Навчаюсь їх пісень.
Пильную з ними череди
Тай слухаю казок.
Часами хмизу принесу
В вогонь під казанок.
В ночи — у хатї зберемось.
Я — рідний для сїм'ї;
Мене обсяде дїтвора,
Голублю я її.
Жартую з дїтьми, як дитя…
Луна' веселий сьміх…
Та от, буває, замовчу
І тихо лащу їх.
Тодї я чую від дїтей
Їх запит привітний:
„Чого часами, дядьку наш,
Ти робиш ся смутний?…“
Забрав ся я на шпиль… В низу носились хмари…
|
ОЗРИЄЦЬ.[1] (З Гайне). Кожним вечером царівна
|
(З Гайне). Ну, годї! пора вже дурницї усякі
Ставропіль на Кавказї. 20 апріля 1900.
|
——————
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/1d/%D0%9E%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82_%D0%B7_%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3_%D0%BD%D0%B0%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%BC_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D1%80%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%BE%D1%97_%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D0%BA%D0%B8_-_008.jpg/60px-%D0%9E%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82_%D0%B7_%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3_%D0%BD%D0%B0%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%BC_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D1%80%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%BE%D1%97_%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D0%BA%D0%B8_-_008.jpg)
- ↑ Вимовляти з А (»Азра«, »Азриєць«) — є непорозуміннє і помилка, бо се південно-арабське племя, уславлене із свого щирого кохання, звало ся Бану́-Озра, або Бану́-Узра.