О. Михайло Балог (Клочурак)

О. Михайло Балог (Клочурак)

о. МИХАЙЛО БАЛОГ

(* 1857 — + 1916)

У самому вирі світової війни, коли то наші найліпші сини вмирали на всіх фронтах бувшої австро-мадярської монархії, велика втрата постигла тодішню Угорську Русь. Літом, 6-го серпня 1916 року вмер наш великий патріот, щирий народо­вець, приятель нашого селянства, невтомний працівник на народній ниві о. Михайло Балог, вікарій б. жупи Марамороша, в Мараморишському Сиґоті. Крім його сім'ї оплакував його смерть ввесь наш нарід від Попраду до Тиси, від Гайдудорожщини по Ужок. Засумувала вся Угорська Русь, біль дер серця тих, що його знали, що з ним працювали для культурного й господарського піднесення українського народа в бувшій Угорщині. Та невловима смерть відвела його навіки з його посту, на якому він довгі дисятки літ сторожив свій любий нарід.

З того часу минає цього року 20 літ. Дивлячись з віддалі двадцятилітньої історичної перспективи, постать о. Михайла Балога, його заслуги, його праця набувають справді історічного значіння.

На початку минувшого століття, коли то й наш нарід пробуджувався з летаргії, заподіяної панщиною, на Західній Угорській Русі роздався могучий голос наших народніх будителів, Добрянського, Духновича, Павловича й ін. Починаю­чи від Ужгорода аж по Пряшево росте сіть культурних інституцій, які мадярська влада після договору з віденською владою безпощадно нищила. А на полуднево-східніх частинах нашої країни, в Бережській, Угочській й Марморишській жупах, куди голоси наших будителів тільки що долітали, з'являвся великий господарський й культурний занепад. Стара дяківсько-попівська, з народом зросла інтелігенція відумірала, а нова чим дальше, тим більше мадярізувалася а навіть свою рідну мову забувала.

В такому стані минає для нашого народу 19-е століття. Нарід розмножується, переважна частина землі, ораниць й лісів знаходиться в руках австрійських, мадярських магнатів, або в посіданні самої держави. Несвідомість, культурний занепад доводить до того, що останні клаптики землі наших селян переходять в руки лихварів, поширюється алкоголізм, нужда, дегенерація, голод всякі хвороти, грозять гибеллю всього народа. В такому стані видів Підкарпаття Драгоманів і Іван Франко.

На середині 19-го століття, року 1857-го в Лазах коло Ужгорода родиться дитина у попівській сім'ї, полу мужського, при христинах одержує ім'я Михайло. Це був Михайло Балог. Після скінчення народньої школи, вступає в ужгородську гімназію, потім йде на теологію, висвячують його на священ­ника. Між тим здобуває диплом професора теології, та іменують його до села В.Копаня в Угорщині. Прямо звідси іменує його єпископ Юлій Фірцак головним парохом Мараморощини, в Мараморишський Сигіт. Року 1898-го затверджує його єпископат вікарієм Мараморощини. Молодий, енергійний головний священник йде між нарід, прислуховується його скаргами, придивлюється його біді. Його щире серце стрівожилося. Цеж його нарід, його браття. Не можливо байдужо придавлюватися цій біді, цьому загальному занепаду. О.Михайло Балог береться до праці. До тяжкої праці. Вороги, що змовилися на вигублення українського народа, не сплять. Роблять перепони, кидають колоди під ноги, підозрівають, атакують. Але о.Михайло стаєсь непохитним. О.Михайло надзвичайно розумна людина, цілесвідома людина, людина ввічлива з щирим серцем, з отвертим характером. Вороги му сіли піддатися. З геніяльним хистом береться до організації домашнього промислу, організує кооперативи. Пер­ший раз організує ткальню в Сиґоті. В цій ткальні п'ятьма роками з 45 сіл 140 дівчат навчилося вишивати а 186 ткати. Ці дівчата зготовили за цей час 8538 кусів вишивок і килимів у ціні 80.692 корон. Крім цього на Мараморищині организує плетарні, в цих працює 630 осіб, які за 5 літ зготовили 134.908 кусів всяких корзин у ціні 42.044 корон. Ось мала статистика, яка здалека не відзеркальовує його праці. Цю статистику взяли ми з часопису Науки, ч. 19, з 21. травня 1908 року, коли то о. Михайло Балог святкував десятиліття свого вікарювання. Крім цього організував спо­живчі кооперативи, або давав ініціятиву до їхнього ор­ганізування. Не можна собі уявити, звідки брала ця людина тої енергії, тої впертости до такої тяжкої праці. Приступає до впорядкування полонинського господарства. Його заходами між селянами розвивається швайцарська рогата скотина намісць важкої, до гір й полонин не привиклої алданської скотини. Його блаженну руку видко всюди, де треба помагати, підбадьорувати, організувати. Під коротким часом, такби мовити під одним десатиліттям, Мараморощина й Угоча випро-стовується з летаргії, настас культурне й господарське піднесення. О.Михайло Балог зломив вдасть лихварів так, що від того часу вже ніколи не могли набути попереднього впливу й сили над українським селянством.

Немаємо ми під рукою статистики його праці на господар­ському полі. Він-же ніколи не хвалився своєю працею. Була це скромна людина аж до безособовитости. Потім акти, рахунки ним заснованих кооперативів, працівень знаходяться в Румунії, в Сиґоті й хто зна, чи зісталися вони там взагалі.

А щодо його культурної праці, то ще стоїть його пам'ят­ник в Сиґоті бурса (інтернат) українського студентства. Року 1899-го організує він цю бурсу. Ось що пише Наука під редагованням о. А.Волошина з року 1908: «Михаиль Балогь основав в Сиґоті бурсу для синові, Мараморошского руського народа, в-ь котрой ежерочно 20 учениковь достає квартирь и кость за уміренну сумму, а З—4 из нихь совсім безплатно. Сей бурсі можно дяковати, же число синовії нашихь учившихся вь гимназіяхії бистро умножается и наші сины межи товаришами своими суть найлучші».

До війни в Рахові під редагуванням др. Августина Штефана виходила газета «Тисівська Долина». В числі 33-му з дня 19. серпня 1909. року знаходимо вступну статтю під заголов­ком: «Одна культурна інституція». З цієї статті довідуємося, що бурса дня 16-го т.р. празнувала десятиліття свого існування.

В цій статті вже читаємо: «На святі з'явилося багато публіки, вищі урядники й нарід. Цілком неочікувано довідалися присутні, що в бурсі з року на рік перебуває 48 студентів, за місячну оплату 24 корони а з них 12 студентів цілком безплатно». Далі: «Здається неймовірним, як можна з 8767 корон цілий рік видержувати студентів і саму інституцію а притім заоща­дити ще 800 корон. Це лише той може порозуміти, хто знає о.Михайла Балога, який при своєму великому занятті завжди знаходив часу на те, аби піклюватися інституцією й знаходи­ти грошей на її удержування».

На жаль, не маємо під рукою жодної ного промови в мадярському парламенті ані протоколів з засідань його коопе­ративів, загальних зборів ткалень ітд. тому не можемо навести його палкі слова промовлені в інтересі б. Угорської Руси. Але з оповідань бувших вихованців сигітської бурси імени «Св. Михайла» довідовуємося, що о.Михайло Балог в часі найбільшого напору мадярізаторської филі на наші теріторії ніколи не забував якого народа він син й ніколи не стерпів, аби вихованці бурси, що ходили до мадярських гімназій, забували на те, що вони сини українського народа.

Він знав, що ані ввесь нарід, ані він сам невсилі вибороти українську середню школу, коли режім мадярізував вже й народні школи, тому вважав, що бурса, вибудована й вдержу­вана русинами вратує те, що ще можна вратувати: народню свідомість будучих священників, нотарів, офіцерів і адвокатів. Та в цьому він не помилився. Знаємо майже кожного вихованця, що перебував в тій бурсі. Ані один з них не зрадив своєї національности. А що більше, всі вони які тільки зісталися на Підкарпатті, являються вірними синами свого народу.

Таких людей нам, заслугою о.Михайла Балога, виховала сигітська бурса.

Бувало, коли зайшов до бурси, ніколи не говорив з студентами по мадярськії, тільки по українськії. А коли якийсь студент поклонився йому мадярською мовою, та навіть виганьбив його. Писатель цих рядків, що сам був в цій бурсі, пригадує собі один випадок, якого вистачає на те, аби народній характер о. Михайла Балога став перед нами ясним. Одного дня відвідала свого сина студента українська селянка. Прийшла вона боса. На це надійшов о.Михайло. Побачив її стояти під дверьми. Зазвідувався її, кого шукає і чому не йде до кімнати. Жінка з сльозами в очах оповіла йому, що їй її син велів не входити до кімнати, бо він соромиться нею тому, бо боса. Балог сейчас завів жінку до кімнати, до її сина і там перед всіми студентами виганьбив вихованця, навіть ударив його, в свойому обурені, по щоці. «Тебе мамка, грошем потом запрацьованим, посилає до школи а ти нею будеш встилатися! Що з тебе буде, якщо станеш паном? Не ганьбишся!»

Такий був наш о.Михайло Балог.

Вище ми згадали, що не маємо під рукою його промови в мадярському парламенті. Бо о.Михайло Балог не тільки на культурній і господарській ниві працював, але сам вступив і до політичної боротьби. Він був свідомий того, що і в політиці наш нарід тільки його син може щиро заступати, а не якийсь мадярський магнат, що ніколи нічого спільного не мав з народом та його доля була для нього байдужою.

Тому виступив як кандидат у волівському окрузі, де його селяни більшістю голосів вибрали послом мадярського парля-менту. Тут не забув про долю свого народа. Вступив в зв'язки з ріжними політичними й господарськими чинниками, доказував, що український нарід під Карпатами потрібує допомоги, треба його визволити з рук лихварів та спеку­лянтів. Працював він разом з незабутнім Еганом. Що значив Еган в Ужгородщині та в північній Бережанщині, те був о.Михайло Балог в Угощині й Мараморощині. Фактом єсть, що загальна допомогова акція на Угорській Русі розпочалася з часу його господарської діяльности. На церковнім полі виконав теж багато. Грекокатолицька церков в Марамарощині ще ніколи не стояла на такому уровні, як за часів його вікарування. В церквах організували хори, священники стали радниками селян, але на жаль, що фііля мадяризації валилася почерез його замагання й не один український священник зрадив свій. народ, що і пімстилося на них після війни. Однако мусимо зазначити, що о.Балог прямо ненавидів тих своїх священників, які не працювали в інтересі культурного і господарського піднесення народа.

Наслідком його великої, всебічної праці любови до свойого народа, стався він великим батьком нашого простого люду на Мараморощині, які його безмежно шанували й любили. Цілими лавами облягали його, радилися в нього, просили поратунку, йшли до нього з своїми родинними й процесовими справами. І мав він великий авторітет, його слово було певне, його всі слухалися. Двадцять літ минає від часу його смерти. Світова війна, безмежне терпіння українського народа, шибениці, розстріли на мараморошській Верховині, підкосили його здоров'я, його енергію. Він, серед дикого переслідування нашого народа, одинокий сміло виступив без боязни на оборону селян, невинних переслідованих безталантливих австро-мадярськими офіцерами, які за свою невдачу на північному фронті, і за своє боягузтво обвинувачували наших селян, учителів і свя­щенників у шпіонажі. Його заслугою, його виступом вратовано десяткам життя наших людей. Притім з великим болем придивлявся, як то безумне мадярське правління забороняє кирилику по церквах, службу божу мовою старослов'янською, як злучує наш старий з новим латинським календарем. Священникам було заборонено держати проповідь в ук­раїнській мові.

Видів й гадав, що всьому прийшов кінець. Його серце не видержало і пукло. Пригадую собі, що мені сказав о.Михайло Балог 1914-го року, коли я після матури відвідав його, як бувший вихова­нець бурси «Св. Михайла» в Сиґоті, що би з ним попрощати­ся. Це була моя остання встріча з цим великим патріотом і батьком нашого народа. Він на прощання сказав мені: «Дивися, сине, ти виучишся на пана, на лікара, або адвоката. Ніколи не забувай, що твій батько єсть простим селянином — русином. І вся твоя родина це прості русини. Ніколи за них не забувай, бо я на те гуртував всіх вас селянських синів, щоби ви нашому народові помагали. Всі народи мають щось, але ми не маємо нічого». Ці слова я повторяю не тільки тому, аби пригадати їх бувшим вихованцям бурси Св. Михайла в Сиґоті, але всій нашій інтелігенції, яка виходить і стає паном.

О.Михайло Балог являється прикладом того, яким має бути нищий або вищий священник на селі і в місті. Він єсть дороговказом того; з якого кінця треба начинати працю між народом, як треба здобути його пошани, як треба випрацювати собі авторітет між народом. Щирою, невтомною працею на всіх галузях народнього життя.

Український нарід, що тепер переживає добу відродження, повинен вшанувати пам'ять цього нашого великана. А в цьому вшанованні попереду повинні стати бувші вихованці бурси Св. Михайла в Сиґоті.

Шануймо своїх великих людей, бо з тим шануємо свій нарід і самих себе!

Берім примір з життя о. Михайла Балога! ^[1]

1. Календар «Землі і Волі». — 1936. — С. 70-78. Друкується за виданням: Микола Мушинка. Лицар волі. - Ужгород: Гражда, 2011.