Орнаментація української книжки XVI-XVII століть/Зворотний бік вихідного аркуша
| ◀ Вихідний аркуш | Орнаментація української книжки XVI-XVII століть Зворотний бік вихідного аркуша |
Заставка ▶ |
|
——————
Зворотний бік вихідного аркуша української книжки иноді має складну композицію: композицію сюжетну, иноді просту новозавітну, або біблійну символічну, а в де-яких випадках намальовану місцеву дійсність. А часто на зразок західньо-европейський тут дається герб тієї особи, що брала ту чи иншу участь у складанні книжки.
На Київських лаврських виданнях найчастіш бачимо ікону Успіння — цеб-то виображення місцевої святині, иноді й саму Велику церкву Успенської Київо-Печерської Лаври на бездоганно виконаному малюнкові. А в Апостолі Київського друку 1752 року навкруги цієї церкви — погруддя святих Апостолів, що ніби сидять в гранках квітів поміж букетами. Внизу — картуш, а зверху всю цю умілу та грамотну композицію завершує Христос у хмарах. Автор її — „манах Іріней“, як скромно підписався він під ритиною, — не аби-як компонував і гарний був гравер; на його техніці а також на манері роботи дослідувач помітить значний вплив великого майстра, Григорія Левицького.
В Київському „Служебникові“ друку 1708 р. на зворотному боці вихідного аркушу бачимо Розп’яття. Цей сюжет не один раз трапляється на звороті вихідних аркушів у різних композиціях та виданнях. Розп'яття у „Служебникові“ цікаве тим, що його точно скопіював ритовник Марко Семенів з такого самого образу, що бачимо його в „Служебникові“ 1629 року Київського друку (книжка,
між иншим, дуже великого мистецтва), і що підписаний ініціялами скорописного характеру, подібними на (,,Л.Г.“), які належать невідомому Київському ритовникові.
Далі, цю саму дошку бачимо відбиту в Євангелії 1712 року лаврського друку, а теж на звороті вихідного аркушу; також в Менологіумі 1818 р. й у Тріоді 1715 року.
Така міграція одн:єї і тієї самої дошки досить показна. По-перше — вона стверджує не раз висловлену в різних дослідників гадку, що дошки, зроблені на одну книжку, вживали потім друкарі й на инші видання — річ звичайна. Крім того вона свідчить про те, що ця саме композиція Розп’яття була улюблена у Київських ритовник в та граверів на початку XVIII століття.
Від XVI століття починаючи, так у закордонних, як і в Українських виданнях, що з’явилися на світ за допомогою якої-небудь особи, на звороті вихідного аркуша вміщається герб цієї особи з віршованим їй присвяченням, в якому пояснюється емблема герба, заслуги особи, його родини.
Крім того, що мало не кожен герб сам по собі є вже графічна окраса і иноді дуже гарної композицч та роботи, тут, у книжках, оздобляється його різними ще елементами цілком декоративного характеру, на як: тільки здатні були майстри — ритовники та гравери того часу.
Герб уміщається в чудову що до композиції, гарно виконану, соковиту рамку, гірлянду, вінок, наприклад, герб „княжат Острозских“ у книжці Дерманської друкарні: „Лист Мелетія... до Ипатія Потѣя“ друку 1605 року[1], де бачимо надзвичайно майстерньо скомпоновану і вигравіровану овальну рамку з листу та садовини. Ця робота може бути за зразок сучасним графікам (мал. 12). То герб, в гілках та листях, то він ховається в пишному картуші з сміливими закрутками, завитками, як от герб тих самих Острозьких в Острозьк й Біблії 1581 року, або герб панів Желиборських на книжці: „Ключ разумѣнія“, Львівського видання 1665 року, або Долматов в книжці „Толкованія на Апокалипсис“, Київського друку 1625 р., та инші.
З великим знанням композиційних умов та вмілістю виконав майстер герб Ганни Ходкевичівни Княжни Корецької (мал. 13); умістив герб у овальну рамку з листя, а між щитком та рамкою пустив соковитий акант.
То маленький щиток з гербом у багатій рамці з двох пар переплетених стеблин вин<?градної лози, листям і Гронами, а на них свиток, а на ньому імена предків власника герба.
Наприклад, герб Князів Четвертинських на книжці: „Тератургима“ Кальнофойського, Київського друку 1638 року: всі частини в ньому гарно скомпоновані і так декоративно оброблені, з таким розумінням декоративности, що ніби-то його компонував великий, сучасний нам майстер.
Особливо велику увагу звертали видавці на герб на зворотному боці в таких виданнях, що при вячувано було їх тій або иншій особі, наприклад, в Панегіриках. В панегірикові гетьману С амойловичов’’: „Trybutjasne welmoznemu jego mosci panu Janowi Samuylcw czowi“ Лаврського видання 1686 p в;д колегіятів Київо-Могилянської Академії, або: „Echo glosu woiałaiacego napuszczy“...
Київ 1689 p. на честь гетьмана Мазепи, з гербом роботи видатного в св;й час майстра гравера Іосифа Щирського. В цьому панегіриков;, м:ж иншим, трапляєтся рідке в книжковому мистецтві явище: в тексті є шість гравюр, на них подано різні частини з емблематичними додатками того самого герба Мазепи, що вміщено на звороті вихідного аркуша.
В панегірикові, що склав його Пилип Орлик на честь того-ж таки Івана Мазепи, вміщено герб Мазепи з віршами. А панегірик того самого Орлика на одруження стольника Івана Обідовського з Ганною Кочубеївною, під назвою: „Hippcmenes Sarmacki“, виданий у Київі в 1698 році, крім герба Обідовських на зворот“ вихідного аркуша має картину, що її вигравірував Іосиф Щирський; на цій гравюрі бачимо залю, орнаментовану частинами герба Івана Мазепи Це цікаве, можливо, побутове явище, як таке, здається, не зафіксоване.
Пишної ксмпозиції, сталого рисунку та багатий на форми герб того-ж таки Мазепи, що вмістили видавці на книжці: „Зерцало отъ писаюя Божественного“, друкарні Троїцько-Іллінського манастиря 1705 р. Це один з найкращих творів української гравюри.
Можливо, що тому самому майстрові, який виконував осганній герб Мазепи, належить і робота герба Захаржевського (мал. 14), що вміщений на книжці Jana Ornowskiego „Bogaty... Wirydarz“... лаврського друку 1705 року. І та й друга праця належать, оскільки можна гадати, зважаючи на композицію і особливо на техніку гравюри та на розуміння її, великому майстрові Інокентію Щирському, особливо коли пригадаємо, що Wirydarz має праці і обидві композиції показують таке велике розуміння краси, декоративности, якого так бракує нашому часу й яке ще раз свідчить про великий розвиток ритовництва та гравірувального мистецтва на Україні в XVII та XVIII стол., а разом з цими дисциплинами і всього мистецтва.
Майже всі такі герби супроводяться віршами, що в більшості поясняють символи та емблеми гербових знакив, иноді цікавимч не лише з боку вітійства, але й по суті. Герб Пановъ Киселовъ“ в книжці „Тріодіон“ Львівського друку М. Слезки, 1624 року, один з таких (мал. 15).
Отже ритини герб в, з одного боку, багато прикрашали книжку, з здругого — прославляли ім’я тих, що підтримували книжну справу, або їй співчували, та ім я тих, що Щирського. Чудово в визначалися на держави и своїй, громадськіи, або иншіи якій роботі.
Ледве чи буде хто сперечатися, що найвидатшша роля герб!в у книжці — це орнаментальність, окраса самої книжки і на цю деталь у видавничій справі в XVII, а також і в XVIII столітті видавці й друкарі найбільшу звертали увагу.
Иноді на зворотному боці трапляються — правда рідко — і композиції, що нагадують своєю складністю такі, як композиція на одному з аркушів Апостола 1695 року лаврського друку (мал. 16), ґрунт якої цілком декоративний, — але в який вкладено багато символики й розказу, до яких були великими прихильниками наші попередники.
- ↑ „Образцы Славяно-русского книгопечатания с 1491 года“ табл. XX (Сахарова).