онуча

онуча

Ону́ча, чі, ж. 1) Онуча, портянка. Чуб. VII. 419. Хвалилися гайдамаки під Умань ідучи: будем драти, панове молодці, з китайки онучі. Нп. 2) Хлопокъ снѣгу. Сніг летить онучами. Вх. Лем. 444. Ум. Ону́чка, ону́чечка. Ми тут вам не надокучимо: онучечки пересушимо. Грин. III. 430.

Онуча́, ча́ти, с. Внучекъ. Золотого Тамерлана онучата голі. Шевч. Ум. Онуча́тко. Г. Барв. 125.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924